Жанна Слоньовська - Дім з вітражем

Протягом перших трьох років після пострілу Микола перебував у трьох сполучених стоп-кадрах: шерех тендітних долонь Маріанни, сходження під землю й обережне входження язиком у чужу ротову порожнину.

Далі ми пішли в бік вулиці Коперника.

Під час цієї війни Головна пошта кілька разів переходила з рук у руки, і коли поляки були всередині, а українці утримували блокаду ззовні, якийсь поляк вигадав систему зі шнурком. По натягнутому високо над вулицею тонкому шнурку, який з’єднував одне з вікон пошти з розташованим поблизу будинком на Крашевського, поволі сунулася скринька, таким чином ув’язненим на пошті солдатам передавали листи і їжу. Натомість якийсь українець зробив зі скриньки рухому ціль і почав стрілецькі змагання: якщо українці влучали, посудини з юшкою і другою стравою падали на бруківку. Поляки прикріпили до скриньки бюст Тараса Шевченка — і постріли негайно вщухли. Пізніше вибухнула пожежа — і обом сторонам стало очевидно, що вони повинні залишити будівлю, щоби допустити до роботи нейтральних пожежників.

Через три роки вогонь жалоби і самозвинувачень згас. Микола запустив волосся, розвинув кар’єру в Академії, одружився.

Іноді ця війна мала людське лице. Із заходом сонця починалося перемир’я і спільні учти. Польський динаміт пильнували українські офіціанти — і навпаки, було випито багато горілки і зроблено багато фотографій, які не ввійшли до патріотичних альбомів: польська легенда залишилася чорно-білою, українці своєї взагалі не створили. У казармах Фердинанда відбувся польсько-український бал, під час якого п’яні офіцери скаржилися один одному на масові дезертирства і визначали позиції, над якими наступного дня вони милостивитимуться.

— Ти знаєш, що тут починалася єврейська дільниця? — запитав Микола, коли ми повернулися на Городоцьку.

Я заперечила рухом голови.

— Євреї відіграли роль багатокутника, який нікуди не пасував. Вони становили одну третю мешканців міста, але поляки й українці воювали за нього над їхніми головами. Офіційно євреї залишалися нейтральними, утворена ними міліція носила білі нарукавні пов’язки. Але коли поляки зайняли місто, вони звинуватили євреїв у сприянні українцям і влаштували погром.

Ми дійшли до зруйнованого дитячого майданчика. Я сіла на нестійку гойдалку, на стіні висіла пам’яткова таблиця, з напису випливало, що колись тут стояла синагога, але невідомі здряпали шестикутну зірку якимось гострим предметом.

Того дня, коли бої за Львів закінчилися, вулиці, на яких жили євреї, запалали. Горіла також споруджена у сімнадцятому столітті синагога Хасідім Шуль, оздоблена урочистим ренесансним аттиком у львівському стилі. Опустилася завіса, що називалася «парохет», зроблена за зразком прикрашеної завіси, яка відділяла Святая святих від решти давно зруйнованого Єрусалимського храму, співав кантор, рабин піднімався на біму, але високогідна трибуна двигтіла і тряслася на всі боки. На її місці збудували карусель, гірку і гойдалки, які залишали на моєму одязі незмивні сліди іржі.

Усі Миколині наукові дослідження стосувалися вітражів, а лебединою піснею стала широко коментована робота про вітраж зі сходової клітки Маріанниного будинку. Це був різновид терапії — так ніби кольорові скельця, які він рятував від знищення, мали силу зарубцювати його власні рани. А потім на сходову клітку вийшла дівчина з її очима і шкірою — і ненадовго затьмарила собою вітраж.

Бряжчали мідні монети на подолі беззубої кондукторки в трамваї номер сім — із торби висувався згорток квитків; жінка засміялася у відповідь на мої слова, що в мене нема грошей, бо й сама була така, як я, — її нітрохи не обходило, скільки квитків вона продасть сьогодні чи завтра, вона знала, що від цього нічого не залежить, у стоптаних домашніх тапках вона пішла на другий кінець вагона, хоча Микола хотів за мене заплатити, вилізла на кондукторське підвищення і закуняла.

Ми приїхали на Погулянку, я сіла на траву, Миколина біла сорочка була біліша за білі хрести польських захисників Львова, світліша за світлу колонаду, Миколина постать була вищою за колону святого Михаїла Архангела, що виросла недавно зліва від «орлят», а голос — тихішим за жебоніння сухої трави.

— Ми свідки того, як штучно роздмухується проблема відкриття Цвинтаря «орлят». Цим управляють політики по обидва боки кордону. Вони навмисне поглиблюють поділи та стереотипи, вдають із себе великих патріотів, а люди їм вірять, бо звикли до гасел та до легенд.