Михайло Івасько - Дев’ять кроків назустріч вітру

— Візьміть, — раптом заговорив до нього незнайомець, простягаючи якийсь буклет.

Взявши рекламку, Бенедикт одразу почав її вивчати. Там великими синіми літерами було написано: «РОУП-ДЖАМПІНГ». А внизу меншими літерами пояснювалося, що в місті, а саме на мості «Зміїний шлях», весь тиждень проводяться екстремальні стрибки. У буклеті писали, що крім «безпеки» людям також гарантовані незабутні емоції на все життя.

А Бенедикт саме за цим приїхав до цього міста. За емоціями.

Хлопець одразу розвернувся і почав у потоці людей вишукувати того незнайомця, який дав йому буклет. За секунду він помітив, що незнайомець уже стоїть біля якихось дівчат і переконує їх, що стрибки абсолютно безпечні. Спочатку хлопець засумнівався підходити до них — він соромився милих дівчат, які про щось розпитували незнайомця з буклетами. Але Бенедикт тепер не мав права боятися — він приїхав до цього міста, щоб мінятись, жити, радіти і нічого не боятися.

— Я перепрошую, — невпевнено втрутився в дискусію Бенедикт.

Усі замовкли і звернули на нього увагу.

І якось так сталось, що Доля зараз же подарувала Бенедикту ті, бажані для нього, незабутні емоції. Це було схожим на магію, яка тільки може бути в людському житті. Хлопець і та, кого він побачив біля промоутера, запам’ятають це на все життя. Чи будуть вони вважати це знаком з небес, ніхто не знає. Але, безумовно, після того як вони в той день ось так випадково зустрілись, вони почали дивитись одне на одного зовсім іншими поглядами.

Біля хлопця з буклетами стояла дівчина з рецепції пансіонату, Анна, а біля неї якась її подруга.

Анна побачила ошелешене обличчя «дивного хлопця» і широко усміхнулася. Ні подруга, ні хлопець з буклетами не розуміли, що тут коїться, бо запанувало якесь ніякове мовчання.

Якщо б Анну хтось запитав, чому на її обличчі з’явилась усмішка, коли вона побачила Бенедикта, вона б відповіла, що сама не знає. Але це було б неправдою. Просто вона, як і він, була не проти ще раз побачити його погляд. Ця усмішка — це була щира неочікувана радість від простих і в той самий час чарівних ситуацій нашого життя.

— Так? Слухаю вас? — нарешті ввічливо озвався хлопець-промоутер, але його, схоже, вже ніхто не чув.

— Ти? — нарешті запитала Анна. — Що ти тут робиш? Ти що, за мною стежиш?

— Ні, — розгубився Бенедикт. — А ти за мною?

— Авжеж ні!

— Ти його знаєш? — похмуро запитала подруга.

— Знаю. Це той хлопчина, про якого я розповідала… Той, що заселився в пансіонат Ярини!

— Так, це я, — нервово відповів Бенедикт.

Погляд Анни ковзнув на руки Бенедикта, в яких він стискав буклет про «роуп-джампінг».

— О, Боже! — ще більше здивувалась вона. — Ти що, теж вирішив стрибати?

— Е-е… Власне, так. Але я не знаю, як доїхати до моста «Зміїний шлях».

— О, ви вирішили стрибати? — й собі засяяв хлопець-промоутер. Бенедикт до нього усміхнувся і кивнув. — Вам потрібно сісти на дев’ятий автобус і проїхати буквально дві зупинки. На мості ви одразу помітите джамперів.

— Дуже вам дякую.

Бенедикт наготувався іти, але раптом до нього озвалась Анна.

— Та почекай же ти! Можеш іти з нами, — сказала вона. — Ми з Лізою якраз туди йдемо… Тут недалеко… Двадцять хвилин пішки…

— Справді? — зашарівся Бенедикт.

— Звичайно.

— Приємних вражень! — докинув хлопець, який роздавав буклети, услід Бенедикту і дівчатам.

Хлопець не міг уявити, як після цієї прогулянки зміниться його життя. А дівчата не могли уявити, як вона вплине на їхнє.

— До речі, це моя подруга Ліза, — усміхнулась до Бенедикта Анна. — А це, як ти вже здогадалася, Бенедикт Крех. Той переляканий хлопець, про якого я тобі розповідала.

— Ну, не такий він уже й переляканий, якщо надумав стрибати з моста, — сказала Ліза, і всі засміялись.

Ліза була повненькою, здебільшого мовчазною дівчиною. Мала русяве волосся, зв’язане в хвіст, різкі риси обличчя, була одягнена в дивну дитячу футболку зі Свинкою Пеппою [4] Свинка Пеппа ( англ . Peppa Pig) — персонаж британського дитячого мультиплікаційного телевізійного серіалу, створеного режисером та продюсером Естлі Бейкером Девісом. Зазвичай кожна серія мультфільму закінчується тим, що всі дружно сміються та падають на спину. і мала незчисленну кількість жовто-блакитних гумових браслетів на обох руках. Бенедикт був упевнений, що вона дуже закомплексована. Він одразу бачив таких людей, бо й сам таким був.

Ліза простягнула до хлопця руку. Він її потис.