Анатолій Дністровий - Сніданок на снігу

Зарецький дивився в бездонні теплі очі Людмили, узявши її обличчя в руки; вона розтулила свої повні губи й обережно кусала його, мов заморська птаха; потім Людмила злегка кусала його обличчя, шию, груди, кусала під пахвою, потім живіт, пестячи його язиком. Зарецький застогнав, виструнчився, його груди від глибокого дихання підіймалися й опускалися.

— Ніби до тебе нічого не існувало, — сказав він із лагідною усмішкою, цілуючи її в голову.

— Нічого-нічого?

— Ні-чо-го, — по складах мовив замислений Зарецький, — тільки порожнеча, як кажуть фізики — абсолютне чорне тіло і я в ньому незримий атом.

— Так, не існувало, — прошепотіла вона.

Зарецький заплющив очі.

— Де ти блукала?

— У темряві.

— У темряві, — ніби розжовуючи це слово, промовив Зарецький, — там, де і я.

— Але ж це добре? Правда?

— Не розумію, — усміхнувся він.

— А що тут розуміти? Інакше — ми би ніколи не зустрілися.

— Справді. Значить, наша темрява була недаремною.

Під ранок вони заснули. Зарецького підняв будильник, який він виставив на мобілці. Людмила подивилася у вікно й аж присвиснула — сніг далі спокійно падав, густими клаптями неспішно летів додолу, товстим шаром укрив усе подвір’я, помітно замів ворота й хвіртку на вулицю.

— Добре, що машина в гаражі. Інакше б на готельному майданчику мені довелося зараз працювати з лопатою — розчищати навколо неї сніг.

— Це була б непогана зарядка, — всміхнулася вона.

Богдан вирішив вийти надвір і розтерти голе тіло снігом. Він гукнув Людмилі, щоб дала лопату для снігу. За лопатою треба йти в гараж. Зарецький узяв ключі від гаража. Коли він насилу відкрив двері гаража, бо їх присипало снігом, Людмила сказала, щоб не стовбичив голим, бо так можна застудитися. Зарецький одягнувся і взявся розчищати від снігу доріжку від будинку до воріт, а також до гаража. Він виглянув за ворота — у провулок: зі слідів на снігу були лише людські, а машиною ніхто не виїздив. Богдан розчистив невелику ділянку перед воротами і повернувся.

— Ось і маєш зарядку, — сміялася Людмила.

— Якщо кожного дня так вправлятися, то можна себе непогано тримати у формі, — сказав він і подивився на небо: спокійно, рівномірно, впевнено і ніби трохи вповільнено падав лапатий сніг; Зарецький подумав: якщо сніг ітиме ще один день, то все буде паралізовано — машини не зможуть їздити.

Вони поставили у дворі, відразу під небом, пластикові стільці й столика. Людмила принесла на великій таці тарілки з омлетом, білий хліб, квашену капусту, чашки з кавою. За сніданком Богдан сказав Людмилі, що його трохи непокоїть цей густий і неспішний сніг, непокоїть те, що нема вітру, адже вітер міг би віднести опади на інші території. Він ще додав, що можуть виникнути проблеми з транспортом.

Вона розсміялася.

— Ти чого?

— Ти все надто серйозно сприймаєш.

Зарецький усміхнувся:

— Це, мабуть, водійська звичка. Мені декілька разів доводилося відкопувати від снігу свою машину — заняття не для слабодухих.

— Тобі нема чого переживати — ти ж у гостях, відпочиваєш. Хочеш, після твоєї лекції підемо в готель і заберемо речі?

— А ти не пошкодуєш?

— Я? Ха.

— Тоді можна, — поцілував він Людмилу і подякував за сніданок.

Він курив і дивився на сліпучий сніг, від якого щоразу примружував очі.

— Гарно, — сказав Зарецький.

— Майже як у Кавабати.

— Хто це?

— Ти не читав «Країну снігу»?

— Ні.

— Ну ти і валянок!

Зарецький засміявся.

До конференц-залу довелося йти пішки — машинам було важко їздити. Вулицями переміщалися переважно тільки джипи. У різних місцях стояли покинуті або забуті господарями легкові машини. Біля супермаркету купчилися люди, вони виходили і заходили. Богдан і Людмила помітили двох поляків, у білому та червоному пуховиках, вони пили пляшкове пиво й дружньо махали їм рукою. Зарецький також із ними привітався. Неподалік група чоловіків штовхала червону «міцубіші» — «акулу», яка газувала й газувала, однак рушити так і не могла. Богдан сказав, що цей уже, мабуть, не виїде, сів конкретно, хіба якщо все навколо розчистять. Ліворуч, у далині, на центральній вулиці з’явився трактор-грейдер, який повільно розчищав сніг із дороги і під невеликим кутом згрібав його праворуч від себе. Машини, що стояли там припарковані, опинилися в сніговій пастці. Спрацювало декілька сигналок. Чимало людей, чиї будинки виходили на центральну вулицю, також взялися розчищати тротуари та місця виїзду машин. Вони дружньо працювали широкими фанерними та пластиковими лопатами, перегукувалися й жартували.