Охоронець вигрібав потужно і так швидко, немов із кожним ударом весел по воді хотів наблизитися не лише до ляйських очеретів, але й забратися подалі від спогадів Амбраса. Попри те, що день видався прохолодним і густа хмарність помалу спускалася до межі лісів, з грудей Берінга стікав піт. Не перестаючи гребти, він намагався стерти з обличчя струмки поту, притискав щоку до плеча, щоразу потайки косуючи оком на Амбраса. Той не рухався. Мовчав, і не дивився на нього, і не подавав жодного знаку, навіть не помахав у відповідь, коли на межі ляйських очеретів постав навантажений вагонетками із жорствою понтон, а на ньому чорна фігура, що розмахувала руками — поромник; він метушився, щось кричав — чи то вітався, чи то запитував про щось, а вони були поки що надто далеко, аби розчути, — потім знову схилився над дерев'яною загородкою, не більшою за собачу буду.
Там, у цьому машинному відсікові, раз по раз захлинаючись, стукотів мотор, який Берінг з батьком багато років тому зняли з вантажівки, яка наїхала на допотопну протитанкову міну, і поставили на каменовізний понтон. Саме тоді він на практиці зрозумів, як перетворити автомобільний мотор на двигун судна, а згодом, протягом численних профілактик і ремонтів, цей незграбний восьмициліндровий двигун поступово зробився однією з його рідних машин.
Поромник, схоже, ще не покинув спроб запустити дизель. Через нерівні проміжки часу з вихлопної труби, яка, немов флагшток, стирчала з кожуха двигуна, вилітав згусток чорного диму, що розпадався під вітром на страусині пера.
Хай би що там було ушкоджене: дросельний клапан, всмоктувальний циклон, фільтр, — Берінг здалеку побачив, що відчайдушні спроби поромника машині скоріше шкодять, ніж допомагають, і закричав:
— Глуши! Глуши мотор, ідіоте!
Амбрас не звертав уваги ні на поромника, ні на крики Охоронця. Він звівся на ноги, випростався у човні на повен зріст, як на картині з календаря ковалихи, але все так само мовчав. Човен ковзав по дуже тонкій нафтовій плівці, що переливалася всіма барвами веселки, рвалася під ударами весел і знову змикалася у кільватері. Відчувши надто близько плеск весел, з очеретів злетіли двоє бакланів, чайки та лисухи.
Човен з глухим стуком ткнувся в обшивку понтона, і поромник нарешті заглушив мотор, жбурнув у дерев'яну загородку чорну ганчірку, протупотів назустріч новоприбулим і, поки Берінг швартувався до вбитого в облавок залізного кільця, почав із прокльонами описувати загадкове ушкодження: Гівно! Ця машина — гівно! Прямо посеред озера раптом зачаділа, хай їй біс, і перестала тягнути, раптом втратила потужність, і все… А цей гівняний понтон, набитий гівняним камінням, як навмисне, втрапив до Ляйської течії і зійшов з курсу, незважаючи на повний газ! А біля моорського причалу чекає вантажівка, чорти б її взяли, єдина на цьому тижні, і, хоч із вантажем, хоч порожняком, вона скоро після обіду поїде назад на рівнину, інакше не можна, треба до заходу сонця проїхати контрольні пости.
Амбрас відвів перемащену мастилом руку розлюченого чоловіка, швидко зійшов з човна на облавок понтона, кинувши:
— Відчепися від мене з цим! — і жестом вказав на Берінга: — Ти йому все розповідай.
— Так я ж і розповідаю йому! Власне йому!
Але Берінг не слухав. Він уже був на самоті з машиною. Стоячи перед відчиненою загородкою, запустив мотор і чув лише те, що чулося з нутра цього вібруючого, чорного від мастила механізму. Схилився над рядами циліндрів з такою відданістю, ніби стук дизеля лише й міг звільнити його від спогадів про скажений стукіт у двері квартири, від спогадів про удари кийків, що посипалися на застиглу в обіймах пару, і про зникнення жінки в червоній сукні. Гуркіт поршнів усе витісняв до сфери нечутного, в тому числі й балаканину поромника. Те, що він казав, було лише позбавленим сенсу шумом за спиною. Ще в роки, коли він був ковалем, Берінг завжди надавав перевагу слуханню того, що каже сама машина, ніж тріпології розлюченого чи спантеличного її «експлуататора». Байдуже, хай би що повідомляли господарі машин протягом довгих годин ремонту — туманні здогади про причину поломки чи цілі історії свого життя, — все це ніяк не могло йти в порівняння з явним дрижанням клапану, зойком клиноремінної передачі чи клацанням розхитаного фіксувального кільця. У цьому розмаїтті робочих шумів, яке для світу кінських фур та ручних тачок було попросту (досить рідкісним) гуркотом мотора, для чутливого вуха розкривалася оркестрова гармонія всіх звуків і голосів механічної системи. У кожного голосу, кожного навіть найменш примітного шереху цієї системи було своє цілком певне значення, що дозволяло робити висновки про функціональність її деталей, які стукотіли, сопіли або посвистували.
Читать дальше