Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

В бухті Пантану на Трьох царів було так спекотно, що над одним із багатьох островів, які, ніби голови стада на плаву, виднілися в далекій та найдальшій морській синяві, здійнявся стовп диму. Муйра, стоячи з гостями патрона на фазенді поруч з кліткою ягуара, вказала понад іржавими ґратами на дим, що розсіювався над океаном, і сказала: «Сельва горить», а потім кинула чорному амазонському ягуарові шмат м'яса. Під січневим сонцем навіть сире, пріле листя або мертвий чи поламаний бурею чагарник за лічені години ставав нехай і гнилим, але запалом.

Ягуар розгублено і знавісніло метався з боку в бік, наступаючи лапами на тіні ґрат, що косими сходинками падали на долівку його клітки. Увесь у плямах присохлих і відкритих гнійників, він не зважав ані на мух, які його переслідували, ані на м'ясо.

— Короста в нього, — сказала Муйра. — Сеньйор Плініу його пристрелить.

Але гості патрона раптом втратили всяку цікавість до хворої тварини, їхню увагу привертав тонкий, розвіюваний у блакить стовп диму. Як вона сказала? Як називається той острів? І Муйра, заскочена такою різкою зміною фокусу, повторила назву, яка була їй настільки звичною, що переклад її прозвучав як вульгарна лайка: Ілья-ду-Кан. Собачий острів.

Січневі пожежі у сельві були в'ялими і блукаючими, грози та зливи знов і знов, іноді протягом цілого дня, відбивали їхні атаки, а вони все одно переховувалися в нетрях, по згарищах, виповзали із засади, ідучи в новий наступ, і врешті, знесилені дощем та непереможною вологістю, гасли поміж зелених сутінків непролазних лісів. Більшою небезпекою, ніж сама ця плутана пожежа, для мисливця чи наглядача, були звірі, що в паніці втікали із зони вогню: отруйні змії, які кусали кожного ворога, що ненароком заступив їм дорогу до спасіння, а на Ілья-ду-Кан ще й ті дикі собаки, яким острів завдячував своїм іменем.

Муйра не могла сказати хазяйським гостям, протягом скількох років Собачий острів був тюрмою, забороненим місцем, яке охоронялося бійцівськими псами. Собаки, як розповідали в Пантану, однаково люто кидалися і на незваних прибульців, і на втікачів. Муйра ще зубрила у школі фазенди vitorias бразильської армії, коли сенат у Сан-Паулу постановив перевести тюрму на континент і там розширити. Чотири ряди кам'яних будівель з ґратами на вікнах, мол та обладнаний пляж знов тоді занурилися в джунглі. В'язні та їхні вартові вже давно були під брязкіт корабельних ланцюгів кудись вивезені, а рибалки все частіше чули на острові собачий гавкіт: декілька бестій, очевидно, лишилися там, покинуті, вигнані чи просто забуті. Хто може то тепер сказати напевно. Факт у тому, що кожне наступне покоління, нащадки тодішніх псів, усе більше дичавіло, боялося людей так само, як і їхня здобич: вони любили бути в тіні, вдень ховалися на узліссі, на берег виходили рідко; рибалки і птахолови, що ночували іноді поміж руїн тюрми, полювали на них з дробовиками, а то й з гарпунами.

Небезпечно? Чи небезпечно вирушити шлюпкою фазенди «Аурікана» до димучого Ілья-ду-Кан і зійти там на берег, чітко знаючи, що будь-коли можна повернутися на човен, який чекає на якорі в надійній бухті? На що здатні дикі собаки, налякані вогнем, Муйра також сказати не могла, але хто приїхав з Європи, той, безсумнівно, пережив багато чого гіршого.

«Може, там і рибалки-гарпунники є». У підводних гротах Ілья-ду-Кан шукали притулку найкрасивіші риби. Небезпеки нема.

У палючій полудневій спеці на Трьох царів кухонна прислуга з хазяйського дому завантажила на борт шлюпку спорядження, провіант на два-три дні й запас дизпалива в каністрах, мінімум на сто морських миль. Рано пополудні Муйра та гості патрона відчалили при слабкому вітрі. Човняр фазенди цього дня мав нести стяг у процесії до Санта-Фе-да-Педра-Дура, але Муйра його не потребувала. Кермо шлюпки, яка звалася «Раінья-ду-Мар», «Цариця моря», вона нікому не довірить, навіть цьому «пташиному» хлопцю.

Навіть якщо він багато тямить у дизельних двигунах — тут, серед острівного лабіринту, рифи дуже оманливі та підступні. Не над кожним зубцем застережно вирує пінний фонтан. Під найрівнішою, найси-нішою водою сховані грізні шпилі потонулих гір.

Під руками Муйри штурвал крутиться запросто. Морська мапа? їй не потрібна морська мапа, щоб знайти надійний фарватер. Влаштувавшись у тіні навісу, вона химерним курсом кермує в бік пожежі в океані. Димовий шлейф стелиться тепер прямо над лінією обрію і часом зникає між дрібних хвиль. Можливо, пожежа вже гасне.