Ерік-Еммануель Шмітт - Оскар і рожева пані

— Що ж Ви зробили?

— Коли ні за що вчепитись, це означає, що вона вся округла й постійно вислизає з рук. Я змусила її побігати, щоб виснажити, а потім таки перекинула цю Плам Пудинг. Щоб її підняти, довелось застосувати лебідку. Ти, Оскарику, тендітний статурою, і з тебе не наробиш багато біфштексів, це точно, але привабливість залежить не лише від кісток і м’яса, вона залежить і від душевних якостей. А цього в тебе, хоч греблю гати.

— У мене?

— Йди до Пеггі Блу і розкажи їй все, що в тебе на серці.

— Я трохи стомився.

— Стомився? Скільки тобі зараз років? Вісімнадцять? У вісімнадцять ніхто не стомлюється.

У Бабці-Ружі така манера розмовляти, що додає енергії.

Споночіло, у сутінках звуки відлунювали гучніше, у коридорному лінолеумі відбивався місяць.

Я зайшов до Пеггі і простягнув їй свій плеєр.

— Візьми. Послухай «Вальс сніжинок». Це настільки гарно, що я щоразу думаю про тебе.

Пеггі слухала «Вальс сніжинок». І посміхалась, ніби її давній друг — вальс — нашіптував їй на вухо щось кумедне.

Повертаючи плеєр, вона сказала:

— Дуже гарно.

Це було її перше слово. Класно, як на перше слово?

— Пеггі Блу, хочу, щоб ти знала: я не бажаю, щоб тебе оперували. Ти й так вродлива. Тобі гарно в блакитному.

Їй це сподобалося, я добре помітив. Власне, для цього я це й сказав, і було видно, що їй явно приємно це чути.

— Оскаре, я хочу, щоб від привидів мене захищав ти.

— Покладись на мене, Пеггі.

Я був страшенно гордий. Врешті-решт, виграв я!

— Поцілуй мене.

Поцілунки — це справді дівчачі штучки, щось на зразок потреби. Але Пеггі, на відміну від Китаянки, не розпусна, вона підставила мені щоку, від поцілунку мене, зізнаюсь, також кинуло в жар.

— Добраніч, Пеггі.

— Добраніч, Оскаре.

Ось так, Господи, минув мій день. Я розумію, що період юнацтва ми називаємо невдячним віком. Він важкий. Утім, коли стукне двадцять, усе одразу налагодиться. Тож звертаюся до тебе з проханням цього дня: хочу, щоби ми з Пеггі одружились. Я не впевнений, чи одруження належить до духовних речей і чи це твоя парафія. Ти виконуєш такі бажання, як шлюбні агентства? Якщо на твоїх полицях цього немає — скажи це якнайшвидше, щоб я міг звернутися до потрібної людини. Не бажаючи давити на тебе, хочу нагадати, що часу в мене небагато. Отже, одруження Оскара і Пеггі Блу. Так чи ні. Поглянь, чи зможеш, це мені підійшло б.

До завтра, цілую,

Оскар.

P.S. До речі, яка у тебе, все-таки, адреса?

Здійснилось: я одружився. Сьогодні 21 грудня, мені скоро виповниться тридцять, і я одружений. Щодо дітей, то ми з Пеггі вирішили подумати над цим пізніше. Насправді, гадаю, вона ще не готова.

Це сталося сьогодні вночі.

Близько першої години ночі почувся стогін Пеггі Блу. Я підскочив у ліжку. Привиди! Привиди мучать Пеггі Блу, тоді як я пообіцяв їй стояти на варті. Вона зрозуміє, що я неспроможний, вона більше не озветься до мене і матиме рацію.

Я підвівся і пішов на зойки. Увійшовши до палати Пеггі, я побачив, що вона сидить у ліжку і здивовано дивиться на мене. Я, мабуть, також виглядав ошелешеним, бо несподівано побачив перед собою Пеггі Блу, яка спостерігала за мною з закритим ротом, але я й далі чув стогін.

Тоді я пішов до наступних дверей і зрозумів, що стогнав Шинка, який корчився у ліжку через свої опіки. На мить у мені озвалося нечисте сумління, я пригадав той день, коли підпалив будинок, кота, собаку і навіть підсмажив червоних рибок (гадаю, однак, що вони таки зварились), уявив, що вони пережили, і сказав собі: те, що вони там загинули, не найбільше лихо, це краще, ніж постійно, як Шинка, страждати від спогадів та опіків, не дивлячись на пересадку шкіри і мазі.

Шинка скрутився клубочком і перестав стогнати. Я повернувся до Пеггі Блу.

— То це не ти, Пеггі? Я завжди думав, що це ти кричиш уночі.

— А я — що ти.

Ми не могли отямитися від того, що відбувалося і що ми казали один одному: в дійсності кожен думав про іншого вже давно.

Пеггі Блу стала ще блакитнішою, в неї це означало, що вона соромиться.

— Що ти тепер робитимеш, Оскаре?

— А ти, Пеггі?

Сказитися можна, скільки у нас спільного: однакові думки, однакові запитання.

— Ти хочеш спати зі мною?

Дівчата — це щось неймовірне. На таку фразу, як оця, я потратив би години, тижні, місяці, прокручуючи її в голові перед тим, як сказати. Вона вимовила її так природно, так просто.

— О’кей.

І я заліз до неї в ліжко. Було трохи тіснувато, але ми провели прекрасну ніч. Пеггі Блу пахне горішками, її шкіра була такою гладенькою, як у мене під пахвою, тільки в неї геть усюди. Ми багато спали, багато мріяли, лежали пригорнувшись один до одного, розповідали про своє життя.