Ніна Джордж - Маленька паризька книгарня

— Ми не стаємо молодшими, месьє, — промовила вона низьким хрипким голосом. — Ми давно проминули середину.

Клек-шльоп, клек-шльоп.

Месьє Одинак мимоволі підняв руку й торкнувся волосся на потилиці, де в багатьох чоловіків утворюється принизлива лисина. У нього її не було — поки що. Так, йому виповнилося п’ятдесят. Не тридцять. Його темне волосся трохи посивіло, на обличчі різкіше виступили зморшки. Живіт… Він втяг його. Та ще нічого. А от стегна турбували: щороку добавлявся зайвий тонкий шар. І йому вже важко було піднімати по дві коробки з книгами за раз, бодай тобі. Та все це не мало значення. Жінки вже не заглядалися на нього, за винятком мадам Гулівер, але вона в кожному чоловікові бачила потенційного коханця.

Він скоса глянув на сходовий майданчик, де могла зачаїтися мадам Бомм, щоб утягти його в розмову. Про Анаїс Нін і її сексуальні манії — на повний голос, бо вона загубила свій слуховий апарат у коробці цукерок.

Месьє Одинак організував книжковий клуб для мадам Бомм і вдів вулиці Монтаньяр. До них майже не навідувалися діти й онуки, а перед своїми телевізорами вони божеволіли. Книги любили, але література була для цих жінок, радше, приводом вибратися зі своїх квартир і в дружньому колі як слід посмакувати барвистими дамськими лікерами.

Дами, як правило, голосували за еротичні книжки. Месьє Одинак приносив подібну літературу в обкладинках із скромнішими назвами: «Флора Альп» приховувала в собі «Сексуальне життя Катрін М.»; «Узори плетіння в стилі прованс» — «Коханця» Дюрас; а «Рецепти джемів із Йорка» — «Дельту Венери» Анаїс Нін. Дослідниці лікеру були вдячні за це маскування: вони остерігалися своїх родичів. Ті були занадто пихаті, щоб дивитися телевізор, і вважали читання ексцентричним захопленням для людей, а еротизм неприроднім для жінок у віці за 60.

Цього разу, на диво, ходунки на коліщатах не загороджували йому дорогу.

На другому поверсі жила піаністка Клара Віолет. Месьє Одинак чув, як вона вправляється в етюдах Черні. Під її пальцями навіть гами звучали геніально.

Вона була однією з п’яти найкращих піаністок світу. Однак слава їй була протипоказана через незмогу зносити чиюсь присутність у приміщенні під час гри. Влітку Клара давала балконні концерти. Вона відчиняла всі вікна, а месьє Одинак пересував її рояль Pleyel grand до дверей балкона і встановлював мікрофон під інструментом. І Клара грала впродовж двох годин. Мешканці будинку номер 27 розсідалися на сходах перед будинком або розставляли складані стільці на тротуарі. Перехожі збиралися за столами в Ti Breizh. Коли після концерту Клара виходила на балкон і вклонялась із сором’язливим кивком, то зривала овації близько половини населення маленького міста.

Подальший шлях месьє Одинака нагору обійшовся без пригод. Дійшовши до четвертого поверху, він побачив, що його стіл зник. Можливо, це Кофі допоміг Катрін.

Він постукав у зелені двері й зрозумів, що з нетерпінням чекав цього моменту.

— Привіт, — прошепотів він. — Я приніс кілька книг.

Він поклав паперовий пакунок під двері.

Коли він підвівся, Катрін відчинила.

Коротке біляве волосся. Недовірлива, але з м’якими, сірими очима, що мінилися перламутром під тонкими бровами. Вона була боса. У сукні з вирізом, що злегка відкривав її ключиці. Катрін тримала конверт.

— Месьє. Я знайшла лист.

Забагато вражень одразу: Катрін — її очі — конверт із блідо-зеленим написом — близькість Катрін — її запах — ключиця — життя — … Лист?

— Запечатаний лист. Він був у вашому кухонному столі, у шухляді, майже замурованій білою фарбою. Я її відкрила. Лист лежав під штопором.

— Ні, — сказав ввічливо месьє Одинак. — Там не було штопора.

— Але ж я знайшла…

— Ні, не знайшли!

Він не хотів кричати, однак і не міг наважитися подивитися на лист, що вона тримала.

— Пробачте, що накричав на вас.

Вона простягла лист.

— Але він не мій.

Месьє Одинак позадкував до своєї квартири.

— Краще б ви його спалили.

Катрін рушила за ним. Вона дивилася йому прямо в очі, і він запалав рум’янцем.

— Ох, викиньте його.

— То, може, я прочитаю? — запитала вона.

— Мені байдуже. Він не мій.

Катрін і далі пильно вдивлялася в нього. Він рвучко зачинив двері, залишивши її назовні з листом у руці.

— Месьє! Месьє Одинак! — постукала Катрін. — Месьє, на листі ваше ім’я.