Світлана Талан: Повернутися дощем

— Якби ж то був вільний час, — зітхнула Настя, — громадська робота його забирає.

Жінка підійшла до вікна, сперлася долонями на підвіконня і кудись задивилася. Вадим наблизився до неї і помітив її глибоку задуму.

— Про що думаєш, люба? — спитав він.

— Про Іванну… Я так сумую за нею, — сказала Настя стишеним голосом, і щокою побігла сльоза, яку вона швидко змахнула долонею.

Ще якісь півгодини гойдання в автобусі розбитими дорогами, і в Геннадія почнеться нове життя. Морально він був готовий до фронтових труднощів, проте хвилювання його не покидало. Чи витримає всі випробування? Як приймуть його нові товариші? Напевно знав одне: вороття нема, тож треба все перенести, щоб з чистою совістю повернутися додому. Іноді прожогом проносилася думка, що прийняте рішення — свого роду спроба очищення, вибілення від дій сестри-сєпаратистки, спокутування гріха після вбивства колишнього друга. Він гнав від себе такі думки, бо його вибір виважений і зроблений тверезо. Іншого разу Геннадію спадало на думку, що його крок — помста за смерть Ніка, добряка, мрійника, трохи забудькуватого, який завжди щось губив у численних кишенях своїх штанів, але мав відкрите, усміхнене обличчя. Уже вкотре Геник доходив висновку, що йде не заради помсти чи очищення совісті, а тому, що повинен захистити свою землю, просто мусить.

Автобус зупинився, і водій оголосив зупинку на десять хвилин. Геннадій вийшов із салону, розім’яв м’язи спини, пішов до туалету — хтозна, коли ще випаде нагода. За приміщенням автовокзалу — дерев’яна споруда, на одних дверцятах написана червоною фарбою літера «м», інші з позначкою «ж». «Шпаківня» — так жартома називала вуличні туалети бабуся Богдана. Їй, як і матері, Геннадій не сказав, куди їде, аби не хвилювалася завчасно. Бабуся поїхала нарешті на свою батьківщину, тож нехай порадіє зустрічі з рідними місцями, родичами та знайомими. Геннадій відійшов подалі від туалету і запалив цигарку. Він поволі пройшовся навколо автобусу і раптом побачив таке, від чого цигарка випала з рота. З туалету до автобуса бігла… Уля! Дівчина зрозуміла, що Геннадій її помітив, і різко спинилася. Вона підійшла до хлопця.

— Привіт! — сказала і винувато закліпала очима.

— Ти?! Як ти… — ошелешено промовив він.

— Я тобі не збрехала — зауваж! Пам’ятаєш, я сказала, що буду завжди там, де ти? Було таке?

— Так, — погодився Гена. — Але куди їдеш?

— З тобою. Куди ти, туди і я.

— Це неможливо! Я проти! Ти уявлення не маєш, яке там пекло!

Геннадій нервово дістав пачку цигарок, знову запалив. Уля з винуватим виразом обличчя стояла перед ним і заявляла, що їде на фронт. Це неможливо! Ось чому вона відмовилася його проводжати! Напевно, прийшла на автовокзал трохи раніше і сиділа десь позаду, як мишка. Якби не приспічило їй у туалет, то їхала б нишком і далі. Потрібно зробити все, щоб відправити її назад!

— Послухай, Улянко, — Геннадій взяв її за плечі, щоб добре бачити обличчя, — я розумію твої пориви, вони дійсно благородні, але там стріляють, тебе можуть убити.

— Я знаю, — промовила стиха.

— Жінкам там не місце.

— Ти про гендерну рівність чув?

— Зараз не час дискутувати. Я пишаюсь тобою, але наполягаю, щоб ти негайно забрала свої речі і поїхала назад.

— Ні! — заявила вона твердо, мотнула головою, і неслухняний чубчик прикрив одне око.

— Якщо ти не повернешся, я ображусь, — промовив твердо і прибрав набік неслухняне волосся.

— Не повернусь! — промовила наполегливо.

— Ти повинна чекати мене вдома! Мені дуже важливо, щоб мене чекали, щоб я знав, заради кого взяв у руки зброю і заради кого маю вижити і повернутися! Ти це розумієш?! — Геннадій труснув дівчину за плечі, ніби намагаючись витрусити з неї саму думку іти воювати.

— Я не повернуся. Таке моє остаточне рішення, — сказала вона твердо, дивлячись своїми волошками йому в очі.

Геннадій не почув, як запрацював двигун автобуса і водій поквапив пасажирів зайняти свої місця. Він схопив в обійми дівчину, почав поспіхом цілувати і її волошки, і теплі вуста, ловлячи знайомий запах полуниці, і тоненьку шию.

— Мила, люба дівчинко, — говорив він, — прошу тебе, благаю, повертайся додому! Ти можеш загинути і я не переживу цього! Ти повинна бути вдома, чекати мене. Я повернуся, і ти мені народиш дитину. Добре? Заради цього ти мусиш жити, а там ніхто не дасть гарантій. Там смерть чатує над кожним, вона не вибирає, навпаки, забирає найкращих. Ти в мене найкраща, найгарніша, най-най-най! Обіцяй мені повернутися і берегти себе! Добре?