Світлана Талан: Повернутися дощем

— Що з ним сталося?

— Зняли з маршрутки, кудись відвезли, і до цього часу його доля невідома.

— А Сергій?

— Напевно, він народився в сорочці, — сказав Вадим. — Сергій дав Сашкові номер керівника своєї організації у Києві, і там вигадали дати в ЗМІ фейкову інформацію про те, що, заблукавши, волонтер випадково потрапив в окупований Сєвєродонецьк і небайдужі містяни допомогли йому дістатися столиці, тож зараз його життю ніщо не загрожує.

— Спрацювало? — поцікавилася Настя. — Приспали пильність ворога?

— Уяви, що так!

Вадим розповів, що після того сєпаратисти послабили обшуки та перевірку документів, тож за кілька днів було вирішено вивезти Сергія з міста. Та що робити з такою зачіскою? Вихід один — поголити голову, але Сергій сказав, що краще нехай йому знімуть голову, ніж «оселедець»! Тоді Сашко здогадався приліпити чуба щільно до голови скотчем, вдягти розтягнуту плетену шапку та лахміття і винести Сергія з будинку на ношах «швидкої» під час його чергування. Звісно, що всевидющі бабці біля під’їзду одразу звернули увагу на незнайомця і поцікавилися, хто то є.

— Якийсь безхатченко, — пояснив їм Сашко, — зайшов у під’їзд, і йому стало зле.

Цікавість стареньких була вгамована, а Сергія таким чином транспортували від будинку до скверика, де він дочекався Сашка. Після зміни Сашко взяв вудки й відерце, і чоловіки, вдаючи сільських рибалок, успішно виїхали з міста мопедом, минаючи блокпости сєпаратистів. Вони взяли курс на Муратове, до позицій українських військових, благополучно проминули колишній дитячий табір «Альянс» і поблизу Скалонівки виїхали на ґрунтівку.

— Сама знаєш, що це за дорога, — продовжив розповідь Вадим. — Суцільний пісок, коли не накатана, то й ноги по коліно вгрузають. Але хлопці не зупинялися і поїхали через ліс. Аж раптом вони помітили, що їдуть по замінованій дорозі! Вертатися не було сенсу, бо міни і позаду, і попереду, тож вони помолилися і вирушили далі.

— Народилися в сорочці, — стиха промовила Настя.

— Безперечно! — погодився Вадим. — Хлопці виїхали з лісу і в найближчому селі у жінки дізналися, що взяли правильний напрямок, бо поблизу Муратового стоять наші танки. Там Сашко передав Сергія нашим, зателефонував у Київ і доповів, що «посилку доставлено».

— Смілива людина! — вигукнула Настя. — Хотіла б я з ним познайомитись!

— На тому Сашкові пригоди не скінчилися.

— Йому вдалося повернутися в місто до своєї родини? — нетерпляче запитала Настя.

— Так, йому допомогли свої люди. Сашко роздав частину гуманітарки місцевим волонтерам, які могли її невеликими партіями доставляти нашим бійцям. У той час посилилися обстріли, і він вирішив вивезти свою сім’ю в село до родичів. До речі, у волонтерів була попередня домовленість про те, що говорити в разі арешту. Вони вирішили здавати тих, хто вже виїхав і на той час перебував у безпечному місці.

Вадим розповів, як Сашко на своєму «Шевроле» разом з дітьми, дружиною та тещею під’їхав до блокпосту окупантів на виїзді з міста. Їх зупинили, і один сєпаратист почав кудись телефонувати. Чоловік одразу зрозумів, що над ними нависла загроза. Родину вивели із машини, жінки та діти почали плакати. Приїхав «Ланос», і Сашка забрали, автівку конфіскували, а родину відпустили.

— Ось познайомишся із Сашком і він сам тобі розповість про те, що довелося йому пережити в полоні, — сказав Вадим. — Його возили на допити і у відділення МВС, і в козаче формування, де тримали на бетонній підлозі в кайданках. Його допитували, вдягаючи заклеєний протигаз, били по ногах бамбуковою вудкою, дісталося й козацькою нагайкою.

— Хто його допитував?

— Сєпаратисти з місцевих, також слідчий з Луганська. Одного разу йому закрили очі балаклавою, вивезли в ліс і змусили копати собі могилу, — додав Вадим. — Тоді Сашко пообіцяв, що все розповість. Коли його везли назад на допит, сєпар прикладом автомата зламав йому ребра. На допиті Сашко сказав, з якою партією співпрацює, що за Росію, але проти ЛНР і ДНР, тому російські козаки пом’якшилися. Сашко дав їм ту інформацію, про яку заздалегідь домовлялися, головний лікар взяв його на поруки, і його відпустили. Те, що він бачив у центрі для біженців поблизу Харкова, він сам тобі опише — буде цікаво.

— Мені вже кортить з ним познайомитися, — сказала Настя.

— Зараз він активно волонтерить, я з ним уже не раз розвозив допомогу нашим бійцям, також сприяє звільненню полонених. До речі, я тобі також пропоную поїхати зі мною з волонтерською допомогою, — нагадав Вадим.