Помітивши Таню, пес зупинився біля воріт, і в його старечих сльозавих очах засвітився сором — йому було совісно, що не він перший довідався про повернення дівчинки. Мимоволі пес ворухнувся, ніби хотів повернути назад, не помітити її. Адже й такі випадки трапляються в собачому житті. Він було рушив до водовозки, навіть не крутнувши хвостом.
Але всі ці хитромудрі заміри розлетілися вщент, тільки-но Таня покликала його:
Тигр!
Пес одразу підстрибнув на коротких ногах і кинувся до дівчинки, тулячись до її колін.
Таня довго гладила Тигра по голові, вкритій короткою жорсткою шерстю, під якою виступали старечі горби.
Так, усі вони були літні й кволі істоти, хоч імена мали грізні.
Таня з любов'ю дивилася на собаку.
А коли звела очі, то побачила няньку, теж літню жінку. Глибокі зморшки зорали її обличчя, погляд уже потьмянів за довге життя.
Поставивши на землю відро з білизною, нянька поцілувала Таню і сказала:
Яка ж ти чорна стала, немов твій Філько. А мами вдома немає. Ждала, ждала — не діждалася, пішла на роботу. Самі з тобою лишилися. Ми завжди самі. Хочеш, я самовар поставлю? А може, попоїсти чогось? Просто не знаю, чим вас там у таборі годували. Мабуть, і не проковтнеш.
Ні, Таня не хотіла їсти.
Бона віднесла до хати свою торбинку, пройшлася по тихих кімнатах, помацала на полиці книжки.
Так, правду казала нянька. Таня часто лишалася сама — господаркою свого дозвілля й бажань! І тільки нона знала, як ця воля гнітила її. У неї немає ні сестер, ні братів. І мами вдома дуже часто немає. Груди стискає гірке і ніжне почуття, аж сльози навертаються на очі. Що його викликає? Чи запах рук та обличчя матері, чи запах її вбрання, а можливо, її погляд, який Таня пам'ятає завжди і скрізь?
Раніше, щоразу, коли мати йшла з дому, — Таня починала плакати, а тепер тільки думала про неї з безнастанною ніжністю.
Вона не запитувала у няньки, чи скоро повернеться мати. Вона тільки доторкнулася до її сукні у шафі, посиділа на її ліжку і знову пішла на подвір'я. Треба ж було нарешті кудись прилаштувати квіти, які вона викопала на болітці у лісі.
Але ж уже осінь, Таню, — зауважила нянька. — = Які тепер квіти?
Ну, яка там осінь! Подивися, — відповіла Таня.
Осінь, як завжди,» проходила тут без туману. Навколишні гори, мов навесні, були темні від глиці, а сонце довго не схилялося над лісами, і довго по дворах під нікнами квітли великі, без запаху квіти.
Справді, можливо, й лілії постоять ще трохи. А якщо посохнуть, то їхнє коріння все-таки буде в землі.
Таня широким ножем викопала кілька лунок на грядці і кілочками попідпирала лілії.
Тигр ходив між грядками і обнюхував їх. Обнюхавши кожну стеблину, він підвів голову від землі і подивився на паркан.
Глянула туди й Таня.
На паркані сидів Філько — у майці, уже роззутий. Гіого обличчя було схвильоване.
Таню, — крикнув він, — біжи швидше до нас! Тато подарував мені справжніх їздових собак!
Але Таня не перестала копати, руки в неї були чорні під землі, обличчя лисніло.
Це неможливо, — не повірила вона, — ти мене дуриш. Коли ж він встиг це зробити? Адже ми сьогодні разом прийшли в місто.
Ні, це правда, — сказав Філько. — Батько привів їх у місто ще три дні тому і тримав у хазяйки в сараї. Він хотів зробити мені подарунок, а тепер кличе тебе подивитись.
Таня ще раз уважно глянула на Філька.
Зрештою, це могло бути й правдою. Дарують же дітям речі, про які вони мріють. І дарують саме їхні батьки, як про це часто читала Таня.
Вона кинула ніж на грядку і пішла на вулицю.
Філько жив через двір. Ворота його двору були зачинені.
Але хлопчик широко розчинив їх перед Танею, і вона побачила собак.
Біля них на землі сидів Фільків батько й курив. Його люлечка сопіла так само голосно, як і в лісі коло багаття, обличчя в мисливця було привітне. Олень стояв прив'язаний до паркана. Собаки лежали всі разом, скрутивши на спині в кільця хвости, — справжні лайки. Не підводячи гострих морд, простягнутих на землі, вони подивилися на Таню вовчим поглядом.
Мисливець став між звірами і дівчинкою.
— Вони злі, друга, — пояснив він.
А Філько додав:
— Це краще, ніж австралійський собака динго.
— Я чудово знаю цих собак, — сказала Таня. — І все-таки це не дикий собака динго. Запряжіть їх, будь ласка.
Мисливець здивувався. Запрягати собак улітку? Така забава здалася йому нерозумною. Але й син попросив його це зробити. І мисливець виніс із сарая легкі нарти та упряж, підняв на ноги собак. Вони підвелись і загарчали.
Читать дальше