Рувім Фраєрман - Дикий собака Динго

Вона махнула каюром, крикнула на собак по-нанайському, і собаки винесли її з воріт.

Поки Філько встиг сплигнути з ґанку і надіти на ноги лижі, нарти були вже далеко. Але він усе-таки побіг слідом за Танею, щосили гукаючи:

— Буран, буран! Куди ти? Почекай мене!

Та дівчинка вже не чула його крику.

Вона сиділа на нартах, як справжній мисливець. Вона чудово правила, тримаючи напоготові каюр, і дивно, собаки слухалися Таню, хоч її голос був для них незнайомий.

Філько зупинився. Вітер ударив його в плечі і змусив присісти на лижі. Але хлопчик не повернув назад.

Він трохи посидів на лижах, міркуючи про те, що трапилося, про вітер, про Таню і про себе самого. Він вирішив, що все добре повинно мати добре спрямування, і, повернувши раптом од хати, побіг на дорогу, що вела через ліс у фортецю. Він побіг просто назустріч бурі.

А поки Філько поспішав, його собаки дружно, вивезли Таню на кригу. Дівчинка загальмувала біля Колі, з силою встромивши довгий каюр між полоззям. Собаки одразу ж лягли, зовсім не сварячись один з одним.

Коля ледве підвівся, хитаючись од болю. І все-таки він усміхався. На його замерзлому обличчі навіть засвітилося задоволення. Він уперше бачив собак в упряжці, вперше йому випадало їхати на них.

Далебі, це непогано придумано, — сказав Коля, позираючи на легкі нарти, підбиті китовим вусом, і на собак, що гризли сніг. — Ці собаки не такі вже й злі, як про них мені безперестанно торочить Філько, і не такі дужі на вигляд. Вони трохи більші за наших шпіців.

Але Таня краще за нього знала, які люті ці пси, яка неприборкана у них вдача, яке нестримне прагнення волі — знала і ні на крок не відходила од нарт. Тільки на мить відступила, щоб обережно підхопити Колю під руки і посадити в нарти. Потім підняла Тигра, що тремтів од страху, притисла його до грудей, стрибнула в нарти й пустила собак уперед. Які невловимі, правильні були рухи дівчинки, який пильний погляд кидала вона на сніг, що вже починав сичати і ворушитися на дорозі, і яким сполоханим ставав цей погляд, коли вона звертала його назад — на Колю!

Тобі не дуже боляче? — питала вона. — Потерпи, скоро приїдемо. Тільки б встигнути до бурану.

Він дивувався. В її очах, що стурбовано горіли під обмерзлими од вітру віями, в усій її істоті поставав перед ним інший, зовсім незнайомий смисл. Немов на цих диких собаках, запрялсених у легкі сани, крізь гострий сніг, що дряпав на обличчі шкіру, вони обоє мчали в іншу, нову країну, про котру він ще нічого не чув.

І Коля тримався за Танин одяг, щоб не випасти.

А завірюха вже перетинала дорогу, рухалася стіною, як злива, поглинаючи світло, і дзвеніла, мов грім поміж скель.

Таня, оглушена вітром, невиразно помітила, що від цієї білої стіни, ніби намагаючись розірвати її, скоком мчить по дорозі кінь. Кого він рятував од бурану, Таня не могла побачити. Вона тільки відчула, що собаки люто рвонулися назустріч, і закричала на них диким голосом. Коля не зрозумів її крику. Але Таня знала, чому так страшно кричить: собаки більше не слухались її.

Наче важким списом, похитала вона каюром і, напруживши руку, щосили встромила його у сніг. Він увійшов глибоко і зламався. Тоді Таня обернулась, і на якусь мить Коля побачив на її обличчі жах.

— Тримайся міцніше за нарти! — крикнула вона.

І високо піднявши над своєю головою Тигра, кинула його на дорогу. Собака заскавучав і впав на сніг.

Потім ніби зрозумів, що йому треба робити, вмить схопився і, голосно виючи, помчав поряд із собачою зграєю. Він випередив її, неначе сам прирік себе на загибель. Собаки помітили його. Тигр кинувся геть з дороги. І зграя помчала слідом.

Кінь проскакав мимо.

«Дорогий мій, бідний Тигр!» — подумала Таня.

Він стрибав по цілині високо, він потопав, він задихався в снігу. Він, можливо, проклинав людей, які покалічили його тіло, зробили куцими ноги, а шию — довгою і слабкою. Але він любив цю дівчинку, з якою разом бавився, коли був щеням, і разом виріс, а постарів тільки він. Чи справедливо це?

Пес сів на сніг, дожидаючи смерті.

Таня почула його дике скавучання, хрипіння, клацання собачих ікол, заглушене гуготінням вітру, і припала до нарт.

Гальмо вже не стримувало нарти, вони налетіли на скупчену зграю, стали дибки і перекинулися.

Таня вхопилася за полоз. Неначе блискавка вдарила по її очах. На секунду вона осліпла. Бечова від саней, зачепившись за гострий торос, засичала, мов гадюка, і луснула. Звільнена зграя помчала в глуху заметіль.