Анна Хома - Заметіль

Богдан, потрапляючи на їх базар, миттєво позбувався усіх риалів, які, одночасно з доларами видавали контрактникам на кишенькові витрати, дивуючись, як інші могли проіснувати за цей мізер два тижні.

Коли індусу Рамулу набридло бачити вічне здивування свого колеги, він повів його на той самий ринок і виторгував за всі продукти удвічі меншу ціну. Виявилось, що тут навіть в аптеках на запитання, скільки коштує той чи інший препарат, продавець, який себе поважає, дивиться у правий верхній кут і називає першу-ліпшу ціну.

(Цікаво, скільки б вони загнули за жменю снігу?)

І якщо покупець чемно витягує гроші, то продавець залишається вкрай розчарований і наступного разу називає ще вищу ціну. Може хоч тепер покупець здогадається поторгуватись.

Богдан напрочуд швидко збагнув ази тутешнього бізнесу і невдовзі збивав ціну найкраще за усіх прибульців, і колеги почали напрошуватись до нього в попутники.

Після чергових терактів у сусідньому Єрусалимі усі «білі» деякий час залишали межі шпиталю лише групами, у машинах, обліплених військовими.

Шпиталь тоді притих, радіючи, що довкола нього стіна з колючим дротом, а на кожному вході і виході, враховуючи внутрішні переходи — озброєна варта.

Планета Ємен холодно спостерігала за ними з-під примружених повік.

… Богдан через силу розліпив стомлені повіки. Ага, він знову у літаку. І знову заснув. Переліт від Сани до Києва з пересадкою у Москві може доконати будь-кого. Але це добре. Дуже добре.

(Чергова спроба аутотренінгу? Краще спитай у себе, чому ти не продовжив контракт ще на два роки, ану спитай!

Додому потягнуло.

Невже?)

Сусід поруч заворушився.

(Починається.)

— А ти чого вві сні усміхався? — майже чистою російською запитав він. — Кохану згадував?

Богдан відповів майже чистою англійською:

— Бога нема.

І одразу провалився в тернові очі чужої планети, сльози якої вже мали присмак рідної землі.

За сім років до кінця світу.

Час йшов, а в його житті нічого не мінялось. Школа і дім, дім і школа. Вчився він не погано і не добре, багато хворів, майже не мав друзів… окрім одного, дорослого, мудрого. Такого Друга не мав ніхто.

Від своєї сім’ї він не отримував жодної звістки. Хоча чекати ще однієї весни йому ніхто не забороняв.

Але одного дня щось змінилось.

Якби він прийшов у парк трохи раніше або трохи пізніше, вони б не зустрілись,

(бо насправді — Бога нема)

а якщо б зустрілись «десь колись в якійсь країні», то швидше б за все не помітили один одного.

Але того дня він прийшов у парк вчасно.

Випав перший сніг. Ніби нічого особливого. Щороку рано чи пізно випадає перший сніг, і щороку цього дня він кидає свої справи і йде на прогулянку в парк, інстинктивно шукаючи, як пес траву навесні, щось, що могло б його врятувати від зими. Від обіцяної радості. Від розчарування, яке настане з приходом весни.

Шукає і не знаходить.

Багато людей не люблять снігу і мають рацію. Він теж, якби міг, не любив би його, але як тільки бачив за вікном безпорадно білий колір на місці вчорашньої тупо сірої землі, то одразу забував усі докази здорового глузду і знову починав надіятися. Дивуючись невмирущості своєї безглуздої надії. Надії на весну.

Щороку — те саме.

Того дня він побачив людину, яка теж любила сніг. Прямуючи парком, вона збирала його пригорщами з кущів, гладила в долонях, мов делікатний пух, м’яко торкаючись оголеними кінчиками пальців і здуваючи-зсипаючи на стежку, щоб знову набрати повні жмені холодних кристалів.

Йому захотілось стати снігом, щоб відчути на собі дотик її пальців.

І він рушив слідом за нею.

Її очі були сховані за сонцезахисними окулярами, і він усю дорогу пробував вгадати, якого вони кольору.

Її волосся темно-сливовим конфеті розсипалось по білій шубці, і він намагався уявити, яке воно на дотик.

Її фігуру обтягували тугі чорні джинси, і він заздрив цим джинсам так само, як до цього заздрив снігу в її долонях.

Стрийський парк, сивий і засніжений, який зазвичай не втручався у справи простих смертних, вирішив цього дня пожартувати над незадачливим шістнадцятирічним переслідувачем.

Коли вона повернула на бічну алею, він, зрізаючи кут, забув, що має дивитися під ноги, і незчувся, як опинився на голій холодній землі.

Вона швидко обернулась і на мить зміряла його поглядом, який залишився для нього невидимим. І так само швидко пішла собі далі.