Надія Гуменюк - Коханий волоцюга

Якось зі здивуванням зловив себе на тому, що чекає чергової зустрічі з Мартою. Спантеличений цим відкриттям, голосно розсміявся. Для чого? Навіщо йому ця літаюча в хмарах дивачка? Звісно ж, міг би хоча б заради розваги закрутити сякий-такий короткотривалий романчик. Але… Марта пасувала до флірту, як африканський страус до антарктичних снігів. А глибокого почуття він боявся, як сіроманець вогню. Мабуть, правильно говорить дуже «просунута» у психології, яку вивчала, але так і не вивчила, його дружина: йому давно вже цікавіше з мовчазними рибами, ніж з балакучими жінками.

Та обставини все більше підштовхували його до Марти. Чи хтось підштовхував самі обставини?

Того вечора він прийшов до неї без попередження. Якийсь постарілий — ніби з часу їхнього побачення минуло кілька років, знервований і змоклий до нитки. Поставив на килимок шкіряну валізу, кинув на підлогу парасолю, заламану вітром.

— У тебе є вільна кімната. Не впустиш трохи пожити? Вдома черговий скандал. Мені до них не звикати. Але цього разу вона, здається, зовсім здуріла.

— Хто — вона? — здивувалася Марта.

— Дружина.

— Чия… дружина? — Марті ніби щось перекрило горло і голос зірвався на фальцет.

— Досі нібито була моєю.

— Твоя дружина?!.. Але ж вона… вона… померла! Рік тому!

— Хто тобі таке сказав? — тепер уже здивувався Андрій.

— Твоя сестра.

—Моя?! Сестра?! У мене ніколи не було сестри!

Власта торжествувала. Вийшло! Вийшло! Вийшло-о-о! Риб пішов! Пішов її А в квадраті!

— І ти, рибище потворне, пливи слідом за ним — висиш тут на стіні та поблискуєш лускою і своїми булькатими очиськами. Як ти мені ос-то-гид-ло!

Вона зірвала зі стіни картину зі сріблястою рибиною, рвучко відчинила вікно і пошпурила її у калюжу. Полотно упало малюнком догори, риба хутко темнішала під осіннім дощем і докірливо дивилася круглим оком крізь його потоки на Власту.

— Ну чого витріщилась? — розсердилася Власта. — Пливи собі! Тепер це мій будинок — що захочу, те у ньому й повішу.

Подумала, що можна було б ще й акваріум викинути. Але ж він важкезний, як рефрижератор. Нічого, і його черга настане. На все свій час. Час… Час… Хм… Сьогодні минає якраз п’ять місяців з того часу… від того ранку.

О! Той ранок… Їй було нудно і самотньо. Самотньо і нудно. По радіо звучала якась популярна мелодія. На кухні закипав чайник. «Ми передавали концерт “Ранковий настрій”», — прорвалося крізь завивання свистка.

Який там в біса ранковий настрій у цьому домі мовчання! Хоч на місяць вий…

«А зараз до вашої уваги радіослужба знайомств. Вона допоможе тим, хто стомився від самотності, знайти свої половинки…»

Дурні вівці! Невже вони й справді вірять, що коли «половинка» плюс, то самотність зразу мінус?

«Самотня інтелігентна жінка з вищою освітою, житлом і матеріально забезпечена, без шкідливих звичок, спокійна, врівноважена, співчутлива, симпатична, за гороскопом Риба, бажає познайомитися… Любить музику, книги, колекціонує нецке… Цей лист надійшов з…»

Власта мало не захлинулася чаєм. О! У цьому місті є ще одна Риба-колекціонерка! А що як… Хм… А чому б і ні? Та це ж ідея! Ну, рибки мої, тримайтеся! Гра розпочинається.

Хід перший — Славко.

— Алло! Славку, ти ще працюєш у тій газетці?..

У слухавці — здивована тиша. А тоді якийсь прим’ятий Славків голос:

— Ще працюю. А чого це ти, Властонько, раптом про бідного сусіда згадала?

— Є справа.

— Та я біля тебе, кицюню, — хоч справа, хоч зліва… Тільки пальчиком помани.

Ага, хай помріє. А поки що — напише про її чоловіка.

Виявляється, він уже десь чув, що її АА збирається на вище керівне крісло. Отже, публікацію про кицюніного чоловіка шеф розцінить як рекламу. А за рекламу, сама розумієш… Мані-мані…

Що ж тут незрозумілого? Але хто платить, той і музику замовляє. Вона заплатить за цілу сторінку у його «рептильці». А він має здивувати наївних читачів публікацією про її АА. Ні-ні, не його службовими подвигами чи геніальним бізнес-нюхом, а… Скажімо, тим, як він ще школярем грав на баяні і співав у сільській хор-ланці, був волонтером, колекціонує марки з рибами, має акваріум з якимись екзотичними тюльками. Ну, словом, знайдеться чимало достоїнств, якими зможе похвалитися її благовірний. Про те, що він чемпіон з лежання на дивані перед телевізором, писати не обов’язково.

— О! Ти так любиш свого чоловіка… — прицмокнув Славко.

— П’яна від кохання!

— А я п’ю тільки коньяк «Карпати».