— Змінився… Сірий на вовка.
— А давай я тобі заплачу. Скільки хочеш?
— За що?
— За Марину. Ах, пардон, не Марина, а Мальва. Квіточка, значить. Квіточка… Курвочка вона така ж, як і всі. Курвище! Покажу пачку «зелених» — і з вискоком побіжить у мій «мерс». Б’ємося об заклад. На кусок… А можу, й на два. Програєш! Програєш, чувак! І будеш тоді мене рік безплатно возити й охороняти. Лади?
Кость зупинив машину. Витяг з неї Валета. Уся лють, що давно закипала в грудях, в одну мить перетекла по жилах у кулак і вихлюпнулась у масну фізіономію. Отямився, коли побачив, як по блискучому піджаку стікає чорна цівка крові. Підняв Валета за барки і притулив до машини:
— Саранча ненажерлива! Такі, як ти, вміють тільки нищити і гадити! Ще хоч слово про неї в’якни! Хоч букву з її імені! Я тебе з-під землі дістану!
— Не дістанеш, суко! Бо дістати не буде чим — руки ми тобі відрубаємо ще до ранку! — сплюнув кров’ю Валет.
Він не хотів тривожити Мальву. Але хіба від неї щось приховаєш? Вчепилася, як реп’яшок: «Говори! Не приховуй!» А коли почула, що сталося, сполотніла і кинулася до шафи. Схопила кілька речей, вкинула у валізу.
— Їдь звідси. Зараз же! За-раз же! Ти не знаєш, з ким зв’язався.
— Якщо їхати, то разом.
— Ні. Тут моя робота. У селі батьки.
— Але ж ти…
— Не бійся — мене він не зачепить. Ніколи… Якщо тільки я буду сама… Костику, не було між мною і Валетом нічого. Нічогісінько! То все брехня, щоб тебе спровокувати. А ти піддався. Валько… Він ще у школі бив хлопців, яким я подобалася, нікого до мене не підпускав. Я завжди була сама. Це не любов. Це щось таке… Він не міг змиритися з тим, що я його зневажаю. А за що поважати? За що?! А потім… Це вже пізніше, після того, як я педколедж закінчила… Був у мене хлопець, ми збиралися одружитися. І в один день він раптом виїхав з міста. Зник і навіть не попрощався зі мною. Розумієш? Навіть словечка не сказав — просто зник! Мені було дуже боляче. Дуже-дуже. «Ну чому ж він так вчинив?» — думала я. А потім зрозуміла, хто його змусив поїхати. Боялася, що з тобою те ж саме буде. Але тебе Валет навіть на роботу взяв. Я й подумала, що він уже дав мені спокій. Хіба йому його «місок» не вистачає? Виявляється, ні. Втікай, Костику! Втікай, бо він не зупиниться — нацькує своїх скажених псів. Він ніколи не зупиняється. І їм не звикати. Це страшні люди.
Як він міг поїхати? Поїхати й покинути, як той її хлопець? Боявся за Мальву. А вона сердилася і боялася за нього. Ходив за нею весь день назирці, очей не спускав. А ввечері… Він міг того вечора померти. А міг і залишитися без жодного синця. Доля давала йому вибір. Він його зробив.
Поки Валетові братки крутили йому руки, сам Валет помахував перед ним пачкою зелених купюр.
— То як? Домовились? Твоя курвочка не стоїть стільки, як я тобі даю. Але бери. Принца вона собі знайшла! А чим ти, блін, кращий за мене? Чим? Хрін голозадий! Всі продаються і все купити можна! Аби тільки бабло було. А в мене бабла навалом. Бери і чухай звідси!
— Пішов ти… — сплюнув Кость.
Валет криво посміхнувся, заховав гроші і махнув рукою браткам:
— Зробіть з нього біфштекс і викиньте собакам!
Біль пронизав його від голови до живота, а звідти запульсував по всьому тілу. А потім тіло стало ватним. Хтось, невидимий, огортав його рожевим туманом, все тугіше й тугіше, і занурював, спеленаного, безвольного, у воду. Ще мить — і він захлинеться. Але раптом крізь те туге пеленання він почув чиїсь поспішливі кроки. Ледь ворухнув повіками і побачив жіночу постать. Вона білою плямою наближалася до нього. Він не міг розрізнити ні обличчя, ні рук, але знав, хто це. Мальва. Вона рветься до нього, але прорватися не може — він чує звук розірваної сукенки, хтось утримує її.
— Припиніть! Відпустіть його! — кричить Мальва.
— За ким плачеш, Маринко? Він же хотів тебе продати. Бачиш, на скільки тебе зацінив? На ось цю пачку папірців, — Валет шелестить купюрами. — Мою сусідку! Мою кохану принцесу хотів гад продати! А я його випробовував.
— Відпустіть його! Благаю! — Мальва ніби й не чує.
— За так? — здивовано перепитує Валет. — За так, Мариночко, сьогодні нічого не робиться.
— Я на все згодна.
— На все-все?
— Тільки обіцяй, що більше й пальцем його не зачепиш.
— Та я ж і так навіть пальцем його не зачепив. Це все вони. Гей, ви, придурки, ану припиніть знущатися над чоловіком. І відвезіть його куди-небудь… подалі.
— Не треба, Мальво! Не треба! Не треба! Не треба!!! — Костеві здається, що він кричить, але крізь скривавлені губи виривається тільки шепіт. І він повністю провалюється у воду.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу