Донна Тартт - Щиголь

— Trajectcontrole. Це означає, що спеціальний автомат підказує поліції: ти перевищив швидкість. Полісмени тут їздять у машинах без жодних знаків, принаймні більшість із них, й іноді вони їдуть за тобою тривалий час, перш ніж спинять тебе остаточно. Нам пощастило — машин на шосе сьогодні ввечері зовсім мало. Вікенд, я думаю, та й свято. Але тут і район такий, де не надто бурхливо Христос рождається, якщо ти мене розумієш. Ти зрозумів, що сталося? — запитав Борис, перевівши дух і почухавши носа.

— Ні, — відповів йому хтось інший, а не я.

— Усе це Горст. Обидва хлопці працювали на Горста. Фріц, можливо, був єдиною людиною в Амстердамі, яку він міг так швидко зірвати з місця, але — Мартін, блядь! — Він говорив швидко й плутано, так швидко, що слова зашпортувались і не встигали вилітати, і погляд у нього був безвиразний і плаский. — Хто ж міг знати, що Мартін у місті? Знаєш, як познайомилися Горст і Мартін? — сказав він, подивившись на мене скоса. — У психлікарні. У крутій божевільні в Каліфорнії. Горст її називав: готель «Каліфорнія». Це було давно, коли родина Горста ще спілкувалася з ним. Горст там від наркозалежності лікувався, а Мартіна тримали там, бо він був справжній, натуральний псих. Такий божевільний, які людям очі виколюють. Я бачив, як Мартін робить такі речі, про які навіть говорити не хочу…

— Твоя рука.

Вона боліла йому. Я бачив, як сльози блищали в його очах.

Борис скривився.

— Ет! Не звертай уваги. Пусте. Ой, — сказав він, піднявши лікоть так, щоб я міг обмотати шнур від телефонної зарядки навколо його руки — я висмикнув його із гнізда й двічі обмотав навколо рани, затягнувши так сильно, як тільки міг, — молодець, тепер мені менше болітиме. Дякую. Хоч потреби, власне, й не було. Лише подряпина, хоч синець і досить серйозний, я думаю. На щастя, пальто в мене досить грубе. Прочистимо рану — якийсь антибіотик і щось проти болю, — й усе зі мною буде гаразд. Мені, — глибокий тремтливий вдих, — конче треба знайти Юрія і Вишню, сподіваюся, вони поїхали прямо до «Блейка». Діму також треба попередити про рейвах, який ми зчинили в його гаражі. Це його не потішить, — з’являться копи, проблем буде безліч, — але все матиме вигляд якоїсь випадкової сутички. Підстав прив’язувати його до цього не буде.

Миготіли фари автомобілів. Кров стугоніла в моїх вухах. Машин на дорозі було небагато, але кожна примушувала мене здригнутися.

Борис застогнав і провів долонею по обличчю. Він щось говорив дуже швидко й схвильовано.

— Що ти сказав?

— Я кажу, це якась нісенітниця. Я все ще не можу розібратися. — Голос у нього звучав надтріснутим стакато. — Бо я про що думаю — може, я помиляюся, може, я параноїк, — але раптом Горст знав усе від самого початку? Знав, що картину поцупив Саша? Але Саша вивіз картину з Німеччини й спробував позичити гроші під її заставу за спиною Горста. А потім, коли справи склалися погано, Саша запанікував, і до кого він міг звернутися? Звичайно, я лише висловлюю вголос свої думки, можливо, Горст і не знав, що Саша її взяв, можливо, він би й ніколи про це не довідався, якби Саша не повівся так безтурботно й так по-дурному, — прокляття, ми знову виїхали на цю кругову дорогу, — несподівано сказав Борис. Ми з’їхали з Овертому й кружляли по колу. — У якому напрямку я повинен їхати? Увімкни навігатор.

— Я… — Я потицяв у кнопки. Незрозумілі слова, меню, якого я не міг прочитати. Geheugen, Plaats [205] Пам’ять, пункт призначення (нідерл.). , я повернув ручку, інше меню, Gevarieerd, Achtergrond [206] Різне, тло (нідерл.). .

— О, прокляття. Ми спробуємо цей напрямок. Боже, ще б трохи і… — сказав Борис, звернувши надто круто й розбризкуючи воду. — А ти кремінь, Поттере. Фріц майже відключився, куняв уже практично, але Мартін — о Боже! І тут ти! Виявився таким хоробрим. Ура! Я навіть забув, що ти тут є. Але ти тут був! Невже й справді ніколи зброї в руках не тримав?

— Ні.

Вологі чорні вулиці.

— Дозволь мені щось сказати, на перший погляд кумедне. Але це комплімент. Ти стріляв, як дівчина. Ти знаєш, чому це комплімент? Тому що, — сказав Борис, захлинаючись, із гарячковою невиразністю, — у загрозливій ситуації, якщо є чоловік, який ніколи не стріляв, і жінка, яка ніколи не стріляла, то жінка — так казав Бобо — має набагато більше шансів влучити у свою ціль. Більшість чоловіків хочуть здаватися крутими, вони надивилися надто багато кінофільмів, вони надто нетерплячі й стріляють надто швидко. Прокляття, — несподівано лайнувся Борис, натиснувши на гальма.