Юрій Винничук: Цензор снів

Стрий Ріхтера Томас Мурнау зустрів мене з розпростертими обіймами, він уже отримав телеграму від свого небожа з моєю характеристикою і ствердив, що вакансія на випробувача в них ще вільна. За один переліт туди й назад вони платять чотириста фунтів, і якщо такі умови задовольняють, можна хоч і зараз ознайомитися з літаком. Я подумав, що й справді нема чого зволікати, і ми вдарили по руках. Стрий кудись зателефонував і подав адресу готелю неподалік від їхньої фірми, де мене чекав покій, а за дві години я опинився на летовищі, яке розташувалося їй гри кілометри від містечка і виглядало доволі скромно. Злітна асфальтова смуга була відсутня, натомість бадьоро зеленів дбайливо підстрижений трав’яний луг, мокрий від дощу. Для мене це не було особливою несподіванкою, доводилося не раз злітати з галявин, але, здавалося, що такий тривалий переліт потребував чогось поважнішого. Мене більше і дивував літак, він не виглядав на екстрамодель, був невеликий, компактний, двомоторовий і, вочевидь, не слугував для перевезення вантажів чи пасажирів. Тоді для чого був створений? Для бойових завдань? Можливо. У його нижній частині виднівся автоматичний люк. Для чого? Для скидання вантажу чи бомб?

Мені достатньо було трьох днів, щоб вивчити літак і зробити два пробні лети. Я літав на фоккерах, а модель фірми «Avian» не надто відрізнялася від них своєю начинкою. Мотор гудів плавно і, на диво, не так гучно, як у фоккері, тобто, якщо такий літак використовувати вночі, їй можна сісти доволі непомітно.

Щоб прилетіти до Оттави в обід, треба стартувати не пізніше сьомої ранку. Дорогою я зайшов до крамниці, купив пляшку вина, шмат сиру й житнього валлійського хліба. Покій у готелі був скромний, але затишний. Я вмостився на канапі, їжу розклав на столику й заходився вечеряти. Мене, звісно, цікавило, якою була мета такого перелету, але вирішив, що справді не варто перейматися. Лети на великі відстані траплялися й у Ґданську, але ніколи це не було самоціллю. Правда, досі доводилося літати лише в межах тисячі миль і головно по Європі, інколи до Північної Африки, всі ці маршрути були не важкі. З того, що зрозумів, великої поклажі в мене не буде, бо задля тих восьми баків пального навіть зайві крісла буде знято. Я допив вино, прибрав на столику і ліг спати.

О п’ятій ранку я встав і о шостій був на умовленому місці.

Літак гудів і подриґував, розігрівати його двигуни почали ще годину тому. Вдалині виднілося ще два літаки схожі на цей, але менші за розміром, їх, либонь, тримали на коротші відстані. Мряка висіла в повітрі, небо було захмарене, і пробирала до кісток прохолода. Старий Мурнау потирав руки, сутулячись, і кивав на літак:

— Ляля, правда? Двигуни типу Брістоль-Юпітер налаштовані ідеально. Жоден інший літак не підніме стільки галонів пального, як цей. А з таким вантажем потрібна буде дуже велика стартова смуга. У нас нема аеродромів відповідної довжини, отож доведеться вам злітати з трави. Тут ґрунт доволі твердий, проблем не повинно бути. Там вам дали два галони води, два термоси — один з гарячою водою, другий з міцною кавою. Ще є кілька кісточок бульйону з яловичини, шмат нарізаного бекону, хліб, сир і шоколад. І є тепла куртка в кабіні, також теплі штани й чоботи. Я б радив відразу те все на себе вбрати, бо над океаном особливо зимно. Я чув, що над океаном ви ще не літали?

— Ні. Але над морем не раз.

— Ну, там є свої нюанси, але не надто суттєві. Розрахунок після повернення. Проте я дам вам десять канадських доларів, як бонус, щоб ви собі в Оттаві могли чарку перехилити. Коли будете підлітати, з вами вийдуть на зв’язок і спрямують на приземну смугу.

— Це не буде летовище?

— Ні, це буде шосе. Запасне шосе, яким ніхто не їздить. У вас заберуть вантаж з поштою, а відтак завезуть автом до готелю. Готель з триразовим харчуванням, так що крім алкоголю витрат у вас не буде. Ну, що там? — гукнув двом інженерам, що керували підготовкою літака до вилету.

Йому відповіли, що все гаразд. Механіки, що монтували баки пального, вийшли першими, за ними зійшли інженери. Коли я піднімався в літак, вони чомусь не зводили з мене очей так, мовби я для них був дорогим родичем, з яким вони оце прощаються, але при цьому скалили зуби. Мурнау потиснув мені руку й сказав: «Боже благослови. Щасливого лету».

Всередині все було, як і в інших літаках, якими я літав, єдине, що Пики пального займали доволі багато місця. У самому хвості я побачив чотири пластмасові скриньки, запаяні по всіх кантах так, що й не видно було, як вони відчиняються. Чотири великі гумові бальони барвистої барви лежали поруч, примоцовані до скриньок акуратно скрученими линвами. Не важко було здогадатися, що на випадок трощі, якщо скриньки впадуть в океан, ті бальони триматимуть вантаж біля поверхні. Цікаво, що там?