— Візьміть ось це, — сказала вона, і я зауважила ледь помітний порух її руки в темряві. Вона щось простягала мені через ліжко.
Мої пальці намацали прямокутний шкіряний предмет із металевою застібкою. Щось схоже на книжку.
— Це зі скриньки скарбів Еммеліни. Їй цей скарб уже не знадобиться. Їдьте додому. Дорогою перечитаєте. Коли повернетеся — поговоримо.
Тримаючи книжку в руці, я пройшла через кімнату до дверей, натикаючись на меблі. А позаду мене чулося ритмічне дихання Еммеліни, яке нагадувало шум хвиль на березі моря.
Щоденник Естер був пошкоджений. Ключа не було, а іржава застібка залишала на пальцях руді плями. Перші три сторінки злиплися, просякнуті клеєм з обкладинки. Останнє слово кожної сторінки перетворилося на нерозбірливу коричнювату пляму, наче край щоденника навмисне занурили у грязюку. Кілька сторінок було вирвано; на нерівних краях виднілися тільки позбавлені сенсу уривки слів, які дражнили уяву: не, бож, впе, закл. Крім усього іншого, щоденник, вочевидь, колись побував у воді. Поверхня його була хвилястою; згорнутий, він був товстішим, ніж мав бути колись.
При першому ж побіжному погляді на сторінку ставало ясно, що текст і справді вийшов не з-під пера якогось давнього літописця, а саме з-під пера Естер. Ось притаманні її письму чіткі надрядкові елементи, плавні заокруглення, зручний для ока нахил букв, невеличкі, але розбірливі інтервали. Але при ретельнішому розгляді було видно, що слова розмиті і вицвілі. Оця лінія — це л чи я? А оце заокруглення — а чи е? Чи навіть с? А що це за слово: тиша чи миша ?
Нелегку загадку доведеться мені розгадувати! Пізніше я, звісно, переписала щоденник, але у переддень свята у вагоні було повно людей, тож скористатися олівцем не вдалося. Скоцюрбившись, я сіла біля вікна і вперлася носом у книжку, прискіпливо розглядаючи літери та слова і намагаючись їх розшифрувати. Спочатку мені давалося одне слово з трьох, але згодом, коли я стала розуміти сенс написаного, слова самі зустрічали мене на півдорозі, винагороджуючи мої зусилля новими й новими відкриттями. Нарешті очі мої звикли до тексту настільки, що я могла гортати сторінки щоденника майже так само швидко, як і при читанні звичайної книжки.
І ось у переддень Різдва тут, у поїзді, Естер ожила.
Не буду випробовувати вашого терпіння і переказувати її щоденник у тому пошкодженому, фрагментарному вигляді, в якому я його отримала. Звісно, мені довелося впорядкувати його — гадаю, Естер на моєму місці вчинила б так само. Це було цілком у її дусі. Я впоралася з усіма перешкодами: сумніви замінила певністю, відтінки — чіткими кольорами, порожнини — субстанцією. Я інколи навіть додавала слова від себе, слова, яких сама Естер не писала, але можу заприсягтися, що коли я й зробила якісь помилки, то вони були несуттєвими; найважливіші місця щоденника я перевіряла знову і знову, доки сумніви щодо значення написаного не зникали остаточно.
Усього рукопису я переповідати не буду — тільки деякі відредаговані пасажі. У своєму виборі я керувалася важливістю цих уривків для мого дослідження, а також бажанням дати вам точне уявлення про життя Естер в Енджелфілді.
* * *
Садиба Енджелфілд на відстані має досить пристойний вигляд, хоча фасад його виходить не туди, куди належало б, а вікна розташовані неправильно. Але при наближенні до будинку відразу впадає в око той стан занепаду, до якого його довели. Цілі секції кладки перебувають у жалюгідному і небезпечному стані, бо вивітрилися і розкришилися від негоди. Віконні рами трухлявіють. Схоже також, що деякі місця покрівлі пошкоджено буревіями. Треба буде відразу ж перевірити стелі у горішніх кімнатах.
Біля парадного входу мене зустріла економка. Хоча вона й намагалася це приховати, та все одно я відразу побачила, що в неї проблеми зі слухом та зором. З огляду на її вік, у цьому немає нічого дивного. Саме її похилим віком і пояснюється жалюгідний стан будинку, та родина Енджелфілдів, мабуть, просто не хоче виганяти економку після того, як вона вірою і правдою прослужила їм усе життя. Їхня відданість мені імпонує, але не розумію — чому б не найняти на допомогу місіс Дюн молоду і дужу служницю?
Місіс Дюн розповіла мені про хазяйство. Уже багато років родина Енджелфілдів удовольнялася вкрай недостатньою, за загальними уявленнями, кількістю челяді; до цього вже звикли, і це вважалося чимось цілком нормальним. Не знаю, чи це й справді нормально, зате я з'ясувала, що, окрім власне родини, у будинку мешкають тільки місіс Дюн та садівник на ім'я Джон Діґенс. У заповіднику біля маєтку водяться олені (хоча тут уже давно не полюють), але чоловіка, який їх доглядає, ніхто і ніколи не бачив; здогадно, він дістає вказівки від того самого правозаступника, який найняв мене і який є управителем маєтку (якщо цим маєтком взагалі хтось управляє). Коштами на регулярні господарські витрати розпоряджається місіс Дюн. Я припустила, що Чарльз Енджелфілд щотижня перевіряє рахункові книги і квитанції, але місіс Дюн у відповідь тільки розсміялася і поцікавилася, чи вона й справді схожа на людину, яка буде робити скрупульозні записи у рахунковій книзі. Украй незвичний спосіб ведення справ, якщо не сказати більше!
Читать дальше