Діана Сеттерфілд - Тринадцята легенда

Утім, я зовсім не вважаю, що місіс Дюн — людина ненадійна і не варта моєї довіри. Навпаки: все, що я побачила, свідчить про те, що жінка вона добросерда й чесна, і в мене є надія, що коли я краще з нею познайомлюся, то виявиться, що деяка стриманість та мовчазність місіс Дюн пояснюються лише її глухотою.

Я виконала деякі письмові розрахунки, щоб продемонструвати містерові Енджелфілду переваги ретельного ведення фінансових паперів, і мала намір запропонувати свої послуги у виконанні цих обов'язків, якщо він переобтяжений справами і не має часу цим займатися. Дійшовши такого висновку, я вирішила, що час зустрітися з моїм роботодавцем, але була неабияк здивована, дізнавшись від місіс Дюн, що той цілісінький день проводить у колишніх дитячих кімнатах і не виявляє ані найменшого бажання їх покидати. Після численних і тривалих розпитувань я нарешті дізналася, що хазяїн будинку страждає на якусь психічну хворобу. Яке нещастя! Чи може щось збудити глибше співчуття, ніж мозок, що втратив здатність функціонувати належним чином?

Місіс Дюн трохи розповіла мені про себе і пригостила чаєм (я чемно вдала, що випила його, але насправді вилила у раковину, бо після того, як побачила, у якому стані перебуває кухня, вже не була впевнена у чистоті чашки). Економці вже за вісімдесят, вона самотня і все своє життя прожила в Енджелфілді. Цілком природно, що невдовзі розмова наша торкнулася самої родини. Місіс Дюн знала матір двійнят маленькою дівчинкою і молодою жінкою. Вона підтвердила те, про що я вже встигла здогадатися: мене найняли сюди саме тому, що матір двійнят було відправлено до божевільні через розумовий розлад. Місіс Дюн так хаотично описала події, які передували відправленню матері двійнят до психлікарні, що я так і не зрозуміла до пуття, чи вдарила місіс Марш усе-таки дружину лікаря скрипкою по голові, чи не вдарила. Та навряд чи це має велике значення: цілком очевидно, що психічні хвороби у цій родині мають спадковий характер, і, мушу зізнатися, серце моє закалатало, коли цей факт знайшов підтвердження. Бо що цікавого в тому, щоб виконувати вказівки розважливих людей, чий розум працює чітко і злагоджено, як годинник? Який інтерес у тому, щоб виховувати вже вихованих дітей — дітей із чистими помислами і благородними намірами? Ні, саме робота в Енджелфілді — те, що мені потрібно. Я не тільки готова до такої роботи — я роками прагнула саме її. Нарешті я матиму можливість сповна застосувати свою методику виховання і перевірити її ефективність!

Я спиталася і про родину батька двійнят: хоча містер Марш і помер, і діти ніколи не знали його, все одно в них тече його кров, справляючи вплив на їхню вдачу. Утім, місіс Дюн змогла розповісти мені про нього дуже мало. Натомість вона розказала мені кілька історій про матір двійнят і їхнього дядька, і в цих історіях, якщо я правильно прочитала між рядків (не маю сумніву, що місіс Дюн саме на цю мою здатність і сподівалася), містилися натяки на обставини вкрай скандального характеру… Але те, на що вона натякала, є майже неймовірним, принаймні у нас в Англії; я підозрюю, що тут економка просто дала волю своїй фантазії. Розвинена уява — це добре, це є ознакою здорового розуму, без неї були б неможливими наукові відкриття; але у таких серйозних питаннях, як мораль, уяву треба стримувати. Якщо її не стримувати, вона може і до глупоти призвести. А може, це все старість? Бо загалом місіс Дюн не схожа на пліткарку. Хай там як, а я відразу ж викинула сумнівну інформацію з голови.

Я пишу ці рядки і чую приглушені звуки за дверима моєї кімнати. То дівчата повилазили зі своїх схованок і потихеньку скрізь нишпорять. Ними ніхто ніколи не займався, вони звикли виробляти все, що їм заманеться. Безперечно, їм піде на користь той режим порядку, дисципліни і гігієни, який я маю намір запровадити у цьому домі. Але зараз до дівчат я виходити не буду, хоча вони саме на це й сподіваються. Треба спантеличити їх на самому початку, що я і зроблю.

Місіс Дюн показала мені кімнати на першому поверсі. Скрізь — огидний бруд, усе вкриває грубезний шар пилюки, пошматовані штори висять як попало, але економка цього не помічає, гадаючи, що вони такі самі нові та чепурні, якими були багато років тому, коли ще живий був дід сестер-близнючок, а челяді в домі була належна кількість. В одній із кімнат я побачила рояль, який, на перший погляд, вже не підлягає ремонту, але все одно треба подивитися — може, ще вдасться його полагодити; є тут і бібліотека, яка, можливо, містить повно цікавих книжок. Які саме там книжки, стане ясно після того, як я повитираю там пилюку.