Рут Хоган - Хранитель забутих речей

Молодий чоловік зайшов на кухню якраз тоді, коли Една наливала чай.

— Саме такий я люблю, — промовив він, випивши все до дна. Здавалося, юнак кудись поспішає. — Нагорі все в порядку.

Він швиденько оглянув раковину на кухні і помив за собою чашку. Едну це вразило. Славний хлопець, як її Девід. Мати, напевно, добре його виховала.

Опівдні того самого дня у двері знову подзвонили. Два відвідувачі в один день — для Едни це щось нечуване. У щілину вона побачила низеньку, охайно вдягнену чорношкіру жінку років шістдесяти. На ній був темно-синій костюм та сніжно-біла блузка, що сліпила очі. На верхівці її непорушної зачіски коньячного кольору дивом тримався темно-синій капелюшок, вуаль від якого затуляла половину обличчя. Перед тим як хтось із них устиг вимовити бодай слово, у жінки затрусилися коліна і вона схопилася за дверну раму, щоб не впасти. За мить по тому вона вже сиділа на кухні Едни, обмахуючи обличчя руками і багатослівно перепрошуючи з явним ямайським акцентом.

— Вибачте, люба. Це один з моїх нападів. Лікар каже, то від цукру, — вона подалася вперед у своєму кріслі і майже випала з нього, але потім знову вмостилася зручніше. — Даруйте, мені дуже прикро за таке знайомство.

Една відкинула її вибачення.

— Я вважаю, вам допоможе чашечка гарячого солодкого чаю, — сказала вона, знову поставивши чайник на плиту.

Відверто кажучи, Една зраділа компанії. Жінка відрекомендувалась, як сестра Рубі. Вона обходила вулицю, пропонуючи свої послуги духовної цілительки, віщунки і порадниці. Сестра Рубі повідомила Едні, що може читати з долоні, ворожити на картах і кристалах і практикує обеа, джед та джуджу. Една не мала уявлення, що воно таке «обеа, джед і джуджу», проте вона завжди була в захваті від ворожок і до них подібних та завжди була забобонна. У її будинку ніколи не ставили на стіл нові черевики, не розкривали парасолі й хрестилися на сходах. Її ірландська бабуся віщувала на чайному листі для сусідів, одна з тіток заробляла на життя, як мадам Петаленґра, і читала по кришталевій кулі на Брайтон-піпс. Отож, коли сестра Рубі трохи оговталася, напившись чаю, і запропонувала Едні поворожити по руці, та охоче згодилася. Сестра Рубі взяла руку Едни долонею доверху і провела по ній кілька разів вільною рукою. Потім кілька хвилин вивчала топографію ліній долоні Едни.

— У вас двоє дітей, — сказала вона нарешті. — Хлопчик і дівчинка.

Една кивнула.

— Ваш чоловік помер… вісім років тому. У нього заболіло отут, — сестра Рубі схопилася рукою за груди.

Тед помер від серцевого нападу по дорозі додому з пабу. На знак жалоби за батьком і чоловіком вони пожертвували значну суму в Британський фонд серця. Сестра Рубі почала сіпати руку Едни туди-сюди, немов намагаючись розшифрувати особливо важливе повідомлення.

— Вас непокоїть ваш будинок, — нарешті проголосила вона. — Ви хочете залишитись, але хтось воліє, щоб ви переїхали звідси. Це чоловік. Ваш син? Ні. — Вона придивилася ближче до руки Едни, а потім відкинулася назад і заплющила очі, немов намагаючись уявити того чоловіка. Раптом сестра Рубі виструнчилась і поклала руки на стіл.

— Він бізнесмен! Він хоче купити ваш будинок!

За другою чашкою чаю і щойно відкритим пакетом печива «Бурбони» Една розповіла сестрі Рубі про Джуліуса Вінґрейва, забудовника, підприємця, підступного й нахабного бандита (проте вона не назвала його «бандитом», хтозна, ким є та сестра Рубі). Цей тип роками намагався змусити її продати будинок, а сам скупив більшість будівель на вулиці і зруйнував їх. Зрештою його розбійницька тактика змусила Девіда проконсультуватися з юристом і дістати судове рішення щодо Джуліуса, щоб запобігти подальшим переслідуванням. Але Една відчувала — він тут, кружляє, як стерв'ятник, чекає на її смерть.

Сестра Рубі мовчки вислухала всю цю історію:

— Здається, цей містер — дуже погана й небезпечна людина.

Вона взяла до рук свою велику потерту сумочку і почала в ній порпатися.

Нарешті сестра Рубі поставила на стіл маленький плаский шматок дерева у формі фасаду будинку. На ньому було намальовано примітивні вікна й сині вхідні двері. Такого самого кольору, як у Едни.

— Скажіть, будь ласка, номер вашого будинку, — попрохала сестра Рубі.

— Тридцять два.

Сестра Рубі дістала з сумки ручку і намалювала велику цифру «32» на дверях.

— Тепер, — виголосила вона, — вас захищатиме найсильніше джуджу, але чиніть так, як я кажу.

Сестра Рубі міцно стисла будиночок в обох руках і заплющила очі. Кілька хвилин вона ворушила губами, промовляючи заклинання, і нарешті виставила макет будинку в центр столу.