Рут Хоган - Хранитель забутих речей

«Звалище човганців» — так Бомбардир називав купу негодящих рукописів. Цей смітник історій ріс надзвичайно хутко, він захаращував усю підлогу до того, як вони встигали прибирати цю макулатуру в урну. Персі Понтпул вважався дитячим письменником, і Бомбардир попрохав Юніс глянути його останній рукопис. Юніс у глибокій задумі сиділа над своєю булочкою з помадкою. Вона не потребувала часу, щоб вирішити, що вона думає про цю книгу, але слід обрати потрібні евфемізми. Незважаючи на всю свою люб’язність, Бомбардир усе-таки її бос, а вона досі проходить стажування. Персі написав книжку для маленьких дівчаток, яка називалася «Трейсі розважається на кухні». Трейсі мала захопливі пригоди на кухні: вона мила посуд з ганчіркою Дафні, підмітала підлогу з віником Бетті, протирала вікна зі Спарклі-спондж і драяла плити з дротяною мочалкою Венді. На жаль, автор не скористався нагодою змусити Трейсі прочищати раковину з вантузом Поршею, що могло б дати йому хоч маленький шанс на успіх у вимогливої Юніс. Словом, Трейсі повеселилася на кухні, як поні у вугільній шахті. У Юніс було жахливе передчуття, що Персі працює над продовженням «Говард розважається в майстерні» з Чарлі-долото, Фреді-лобзиком і Діком-дрилем. «Трейсі…» можна сміливо назвати дитячим посібником з гендерних стереотипів. Юніс сформулювала свою думку в такі слова:

— Я не можу собі уявити, для якої аудиторії це призначено.

Бомбардир ледь не вдавився булочкою. Він ковтнув чаю і надав своєму обличчю якнайсерйознішого виразу.

— А тепер кажи мені, що ти думаєш насправді.

Юніс зітхнула:

— Це посібник з гендерних стереотипів.

— Погоджуюся, — сказав Бомбардир, схопив рукопис зі столу Юніс і пожбурив його в куток, де вкривалися пилом «човганці». І той гепнувся на стос паперів із глухим звуком. Дуглас доїв свою булочку й принюхувався, сподіваючись, що на тарілках його друзів залишилися хоч крихти.

— А що з книгою твоєї сестри?

Юніс помирала з цікавості, вона хотіла спитати про це ще з першого дня своєї роботи у видавництві, але перед тим, як бос устиг відповісти, почувся дзвінок у вхідні двері. Бомбардир звівся на ноги.

— Це, мабуть, батьки. Вони казали, що заїдуть до нас, якщо будуть у місті.

Юніс нетерпеливилося познайомитися з парою, яка породила таких несхожих між собою нащадків; і Ґодфрі, і Ґрейс здалися їй просто чудовими. Бомбардир успадкував їхні найкращі фізичні риси: батьків орлиний ніс і великий рот і материні пронизливі сірі очі та колір волосся. Годфрі був одягнений у вельветові штани лососевого кольору, відтінені канарково-жовтим жилетом; його туалет доповнювали метелик і трохи поношена, але ще пристойна панама. На Грейс була вишукана бавовняна сукня з візерунком, що, може, доречніше виглядав би на софі, солом’яний капелюх з кількома великими жовтими квітами на крисах, елегантні черевики з маленькими зручними підборами. Коричнева шкіряна сумка, яка висіла на її руці, була величезна і видавалася досить міцною, щоб оглушити потенційних грабіжників. Ґрейс підозрювала, що в місті злодії на кожному кроці чатують на таких сільських роззяв, як вона і Годфрі.

— Напевно, це нова дівчина, — вимовила Ґрейс у такт із ударами годинника. — Як справи, моя люба?

— Дуже приємно з вами познайомитися.

Юніс потисла простягнуту руку; рука виявилася м’якою, але потиск енергійним.

Годфрі похитав головою:

— Боже милий, жінко! Чи так зараз говорять з молоддю?

Він схопив Юніс в обійми так, що її ступні майже відірвалися від підлоги, і розцілував її в обидві щоки. Дівчина навіть відчула, як дряпається щетина, яку він пропустив під час гоління, і вловила ледь чутний аромат одеколону. Бомбардир закотив очі і простогнав:

— Тату, ти став зовсім безсоромний. Тільки дай привід цілувати дівчат.

Ґодфрі підморгнув Юніс:

— У моєму віці треба зискувати з кожної нагоди. Без образ?

Юніс підморгнула у відповідь:

— Без образ.

Ґрейс із любов’ю поцілувала сина в щоку і присіла, вільною рукою відмовляючись від пропозиції чаю й булочок з помадкою:

— А зараз я маю спитати, бо обіцяла, але не хочу набридати…

Бомбардир скрушно зітхнув, він уже знав, про що йтиметься.

— Твоя сестра написала книжку і хоче, щоб ти її опублікував. Я не читала цю книгу, навіть ніколи її в очі не бачила, якщо говорити відверто, але Порша гадає, що ти тягнеш кота за хвіст і відмовляєшся дати конкретну відповідь. А що скажеш ти?

Юніс заінтригував той натяк на усмішку, що промайнув на обличчі Ґрейс, коли вона говорила таким серйозним тоном. Бомбардир пройшовся кімнатою і став біля вікна, мов захисник, що готується виголосити свою заключну промову в суді.