Террі Пратчетт - Правда

— Ну, це є непросто пояснити, — промимрив вампір.

— Це небезпечно, га?

— О ні, принаймні, нема шодний фізичний ефект…

— Як щодо психічних ефектів? — спитав Вільям, котрий занадто часто грався словами, щоб не зауважити підозріло обережного формулювання.

— Мошливо, зараз не час…

— Маєш рацію. Розповіси мені пізніше. Але до того, як спробуєш це ще раз, гаразд?

Доки Вільям біг Філігранською вулицею, в його голові коїлось казна-що. Ще годину тому він мучився питанням, які з ідіотських листів поставити в газету, і світ здавався більш-менш нормальним. Тепер же світ перевернувся. Правителя підозрювали в спробі вбивства — і це виглядало маячнею (хоча б тому, що жертва лишилася жива). Крім того, він намагався втекти з вантажем грошей, і це теж виглядало маячнею. Ні, неважко було уявити людину, що привласнила гроші й скоїла замах на вбивство — але досить було підставити на місце цієї людини когось на кшталт Патриція, і картинка одразу ж розсипалася. І як бути з м’ятою? В кімнаті нею просто-таки тхнуло!

Було і ще чимало запитань. Вираз обличчя капрала в ту мить, коли Вільям покидав кабінет Патриція, не залишав сумнівів, що йому навряд чи вдасться ще коли-небудь дістати інформацію від Варти.

І весь цей час в уяві Вільяма здіймалась похмура примара друкарського верстата. Він мусить якось скласти все у зв’язну розповідь, і зробити це треба просто зараз…

Коли він влетів до друкарні, його зустрів радісний пан Завірюха.

— Що ви думаєте про цю смішну гарбузу, га, пане де Ворде?

— Думаю, що ви поставили їх виробництво на потік, пане Завірюхо, — сказав Вільям, прориваючись повз.

— Точно те саме, добродію, точно те саме каже і моя люба жіночка.

— Вибач, він наполягав на тому, щоб тебе дочекатися, — прошепотіла Сахариса, коли Вільям сів за стіл. — Що відбувається?

— Я не впевнений… — пробурмотів Вільям, втупившись у свої нотатки.

— Кого вбито?

— Гм, нікого… Здається…

— Що ж, це добре, — Сахариса опустила погляд до паперів, що вкривали її стіл.

— Боюся, у нас побувало ще п’ятеро відвідувачів зі смішними овочами, — сказала вона.

— Он як.

— Так. І, чесно кажучи, деякі з цих овочів були не такі вже й смішні.

— Он як.

— Так-так. Здебільшого вони виглядали як… гм, ну, ти знаєш.

— Он… що?

— Ти знаєш, — сказала вона, починаючи червоніти. — Чоловічий… гм, ну ти ж знаєш.

— Он як.

— Причому ще й схожість була дуже, знаєш, приблизна.

— Он як…

Вільямові лишалося тільки сподіватись, що цю розмову ніхто не занотовує.

— Проте я таки записала їхні імена й адреси, про всяк випадок, — сказала Сахариса. — Подумала, що це може нам знадобитись, коли в нас буде скрутно з темами.

— Настільки скрутно в нас не буде, — швидко сказав Вільям.

— Та годі.

— Я впевнений.

— Що ж, можливо, — сказала вона, споглядаючи паперовий безлад на своєму столі. — Поки тебе не було, тут усе кипіло. Люди просто в черзі стояли з найрізноманітнішими новинами. Оголошення про майбутні події, оголошення про загублених собак, оголошення про продаж…

— Це все реклама, — сказав Вільям, намагаючись зосередитись на своїх нотатках. — Якщо вони хочуть це розмістити, нехай платять.

— Не думаю, що ми повинні вирішувати…

Вільям вдарив по столу — на свій власний подив та переляк Сахариси.

— Відбувається щось сенсаційне, ти розумієш чи ні? Щось сенсаційно сенсаційне! І йдеться не про кумедні форми! Це дуже серйозно! І я маю написати статтю якнайшвидше! Ти даси мені це зробити, врешті-решт?!

Раптом він зауважив, що Сахариса дивиться не на нього, а на його кулак. Він прослідкував за її поглядом.

— О ні… Що це в біса таке?

За дюйм від його руки зі столу вертикально вгору стирчав довгий гострий шип. Він мав у довжину щонайменше шість дюймів. На шип були нахромлені листки паперу. Піднявши їх, Вільям побачив, що шип стирчить вертикально, бо пробитий крізь столешницю з нижнього боку.

— Це такий цвях, — тихо сказала Сахариса. — Я, ну, принесла його, щоб тримати папери в порядку. М-мій дідусь завжди такими користується. Всі… всі гравірувальники так роблять. Це… ніби щось середнє між картотекою й кошиком для непотрібних паперів. Я подумала, що це буде корисно. Не доводитиметься засмічувати підлогу.

— Гм, авжеж, гарна ідея, — сказав Вільям, дивлячись, як вона починає червоніти. — Гм…

Його думки змішалися.

— Пане Вернигоро! — гукнув він.

Гном підняв погляд від афіші, яку саме набирав.

— Ви зможете набрати текст під диктовку?