Террі Пратчетт - Правда

Крісло зітхнуло.

— Як воно зазвичай і буває. Що ж, гаразд, гаразд. Пан Підступп обговорить з вами ціну ваших можливостей в новому світлі.

— Це все зашибись, але в них просто нереальний нюх, — знову втрутився пан Тюльпан. — Нащо, мля, гроші покійникам?

— Ще якісь сюрпризи? — урвав його пан Шпилька. — У вас тут чудові поліцейські, й один із них — перевертень. А ще? Тролі?

— О, так. Кілька. І гноми. І ще — зомбі.

— В поліції? Що за містом ви управляєте?

— Ми не управляємо цим містом, — відкарбувало крісло.

— Але нам не все одно, як це робиться, — додало інше.

— Ах, — сказав пан Шпилька. — Звичайно. Я пам’ятаю. Ви — небайдужі громадяни.

Він знав, що таке небайдужі громадяни. Де б це не було, люди такого типу розмовляли однією й тією ж особливою мовою, в якій «традиційні цінності» означало «давайте когось повісимо». В цілому, це ніколи не становило для пана Шпильки проблеми — просто завжди непогано розуміти мотиви твого роботодавця.

— Ви могли б запросити когось іншого, — сказав він. — У вас тут є Гільдія найманців.

В кріслі клацнули язиком.

— Проблеми останнього часу, — повідомило крісло, — полягають у тому, що певна кількість людей, адекватних в усіх інших відношеннях, вважає статус-кво… задовільним. Хоча він, безсумнівно, призведе до руїни.

— О, — сказав пан Шпилька, — це, очевидно, байдужі громадяни.

— Саме так, панове.

— І багато їх?

Це запитання крісло проігнорувало.

— З нетерпінням чекатимемо на зустріч, панове. Завтра ввечері. Коли, я певен, ви заявите про свою готовність. На добраніч.

Коли «Нова фірма» відбула, в колі крісел ще якийсь час панувала тиша. Потім через великі двері безгучно увійшла вбрана в чорне фігура, наблизилась до світла, кивнула і поквапилась геть.

— Вони вже досить далеко, — сказало одне з крісел.

— Які мерзенні люди.

— Нам таки слід було скористатись послугами Найманців.

— Ха! Вони заломили за Ветерані нереальну ціну. І в будь-якому разі, нам не потрібна його смерть. Хоча, здається, завдання для Гільдії таки може з’явитись — пізніше.

— Авжеж. Коли наші друзі благополучно покинуть місто… дороги в цю пору року такі небезпечні…

— Ні, панове. Ми триматимемось нашого плану. Той Чарлі буде перебувати під рукою, доки все не буде злагоджено — на випадок, якщо він раптом знадобиться ще раз. А тоді наші приятелі заберуть його якнайдалі звідси, щоб, гм, розплатитися з ним за послуги. Можливо, тільки після цього ми й справді вдамося до послуг Найманців… наприклад, якщо в пана Шпильки виникнуть якісь надміру оригінальні ідеї.

— Логічно. Хоча це все одно здається марнотратством… З Чарлі можна було би провертати такі речі…

— Я вже казав вам: нічого не вийшло б. Цей хлопець чистий клоун.

— Гадаю, ви маєте рацію. Краще вже вирішити проблему раз і назавжди.

— Отже, ми порозумілися. А тепер дозвольте оголосити, що засідання Комітету з відкликання Патриція закрите. І ніколи не відкривалося.

Правитель Ветерані мав звичку прокидатись так рано, що часу, який він витрачав на сон, іншим ледь вистачило б на зміну костюма.

Він любив годину одразу перед зимовим світанком. Зазвичай у цей час була імла, що дозволяло не бачити міста і не чути жодного звуку, крім випадкового короткого зойку.

Але цього ранку спокій було порушено лементом просто біля палацової брами.

— Тон-барабом!

Патрицій підійшов до вікна.

— Гарапох!

Ветерані повернувся до столу й дзвінком викликав свого помічника Тулумбаса, якого було негайно відряджено на мури з метою з’ясування ситуації.

— Це жебрак, знаний як Старий Тхір Рон, ваша високосте, — доповідав Тулумбас п’ятьма хвилинами пізніше. — Продає… ось це.

«Ось це» він тримав двома пальцями за самісінький краєчок, ніби побоюючись, що воно ось-ось вибухне.

Правитель взяв «це» і пробіг очима. Потім проглянув ще раз.

— Ну-ну, — сказав він. — «Час Анк-Морпорку». Ще хтось, крім вас, його купував?

— Чимало хто, ваша високосте. Люди, що йдуть з нічної зміни, ранні торгівці й таке інше.

— Я не бачу тут жодної згадки про Тон-барабом чи Гарапоха.

— Так точно, ваша високосте.

— Чудеса, — Правитель знову зазирнув у газету. — Гм-м-м. Будь ласка, змініть мій графік на сьогодні. Я зустрінусь із представниками Гільдії глашатаїв о дев’ятій ранку, а з Гільдією граверів — о десятій.

— Вони не звертались до мене щодо зустрічі з вами, ваша високосте.

— Звернуться, — сказав Ветерані. — Коли вони побачать це, звернуться неодмінно. Ну-ну… Тут написано, що в п’яній бійці постраждали п’ятдесят шість осіб.