Брет Істон Елліс - Американський психопат

— Але є винятки, — говорить Ван-Паттен. — Річ у тім, що я не хочу провести вечір із монстром Коржиком [100] Персонаж дитячої передачі «Вулиця Сезам», чудовисько, яке їсть будь-що. .

— Ти ж все одно зустрічаєшся з Мередіт, яка різниця? — питаю я.

Звісно, він не чує.

— Візерунок із дрібних квіточок — це мило, — каже Мак-Дермотт. — Квіточки — це дуже мило.

— Бейтмене? — питає Ван-Паттен. — Є поради зі стилю щодо квіточок?

— Що? — перепитую я, підводячись з-за столу.

— Квіточки? Ні? — це вже Мак-Дермотт. — Квіточки дуже гарні, comprende [101] Розумієш ( ісп. ). ?

— Слухайте, — кажу я, підсовуючи стілець до столу. — Я просто хочу, щоб всі знали, я — за родинні цінності і проти наркотиків. Перепрошую.

Коли я йду звідти, Ван-Паттен хапає офіціанта, що проходить повз нього, і каже:

— Це вода з-під крана? Я не п’ю воду з-під крана. Принесіть мені «Евіан» чи щось таке саме, гаразд?

Чи почав би я подобатися Кортні не так сильно, якби Луїс помер? Це питання, на яке немає чіткої відповіді, горить у моїй голові, поки я повільно йду через обідню залу, привітно махаю рукою комусь, схожому на Вінсента Моррісона, ще комусь, в кому я майже впевнено бачу схожість із Томом Ньюменом. Стала б Кортні проводити зі мною більше часу — того часу, який нині вона приділяє Луїсу, — якби він зник з поля зору, більше не був варіантом, можливо, був би… мертвим? Якби Луїса вбили, Кортні сумувала б? Чи міг би я справді втішити її і не сміятись їй в обличчя, коли моя лють піднімається і повертається до мене, змітаючи все? Може, її збуджує саме те, що ми зустрічаємось у нього за спиною, а може, моє тіло чи розмір мого члена? Чому, в такому разі, я хочу догодити Кортні? Якщо я їй подобаюся лише за м’язи, за мій прутень, то вона — пустопорожня сучка. Однак дуже приваблива, майже досконала пустопорожня сучка, і це може перекрити все інше, крім хіба що запаху з рота чи жовтих зубів, бо це вже вагомий привід для розставання. Може, я все зіпсую, якщо задушу Луїса? Якби я одружився з Евелін, чи змусила б вона мене купувати їй сукні від «Лакруа», аж доки ми не оформимо розлучення? Чи підписали перемир’я в Намібії колоніальні сили Південної Африки та чорні партизани, яких підтримує Радянський Союз? Може, світ став би кращим, добрішим місцем, якби Луїса порізали на шматки? Мій світ цілком міг би, то чому б ні? Насправді нема ніякого… з іншого боку. Справді, вже надто пізно ставити такі питання, бо я вже у чоловічій вбиральні, дивлюся на себе у дзеркало — ідеальні засмага та зачіска, роздивляюся зуби — ідеально прямі, білі та блискучі. Підморгнувши своєму відображенню, я глибоко дихаю, вдягаючи шкіряні рукавички від «Армані», і прямую до кабінки, зайнятої Луїсом. Вбиральня порожня. У кабінках нікого немає, окрім Луїса у крайній із них, він не зачинив двері, і, коли я підходжу, його голос, що насвистує щось зі «Знедолених», стає майже нестерпно голосним.

Луїс стоїть до мене спиною, на ньому кашеміровий блейзер, шерстяні картаті штани, біла сорочка з шовку та бавовни, він мочиться в унітаз. Я бачу, що він відчув рух позаду себе, бо помітно заціпенів, і звук струменя сечі, що ллється у воду, раптово припинився. Наче в уповільненій зйомці, моє власне важке дихання витісняє всі інші звуки, зір трохи тьмяніє з боків, мої руки лягають на комірець його кашемірового блейзера та сорочки з бавовни та фланелі, охоплюють шию, доки великі пальці не зустрічаються на його загривку, а вказівні — просто над кадиком Луїса. Я починаю тиснути все сильніше, але все одно Луїс розвертається (досі уповільнена зйомка) і дивиться на мене, одна рука лежить на його светрі «Поло» з шовку та шерсті, а друга підводиться вгору. Спочатку його повіки тремтять, а потім очі широко розплющуються, саме цього я і хочу. Хочу бачити, як викривляється й червоніє обличчя Луїса, хочу, щоб він знав, хто це, хто вбиває його. Я хочу, щоб останнім обличчям, взагалі, останнім, що Луїс побачить перед смертю, був я, хочу вигукнути: «Я трахаю Кортні. Чуєш? Я трахаю Кортні. Ха-ха-ха», і щоб це були останні слова, останні звуки, які він чутиме, поки його ж власне булькотіння разом із хрускотом трахеї не витіснить все інше. Луїс витріщається на мене, я напружую м’язи рук, готуючись до боротьби. Але я розчарований — опору нема.

Замість того Луїс опускає погляд на мої зап’ястки, тремтить, наче від нерішучості, тоді опускає голову і… цілує мою ліву руку, а потім дивиться на мене сором’язливо, в його обличчі повно… любові, і лише трохи незручності. Правою рукою він ніжно торкається моєї щоки. Я закляк, стою там, з витягнутими руками і пальцями навколо Луїсової шиї.