Брет Істон Елліс - Американський психопат

Джин трохи спантеличена, оглянувши себе, вона посміхається, як ідіотка.

— Я так розумію, тобі не подобається, — сумирно каже вона.

— Та ну, — кажу я, відпиваючи «Пер’є». — Ти можеш бути симпатичніша.

— Дякую, Патріку, — саркастично каже вона, хоча можу побитись об заклад — завтра вона вбереться в сукню.

Дзвонить телефон на її столі. Я кажу, що мене тут нема. Вона збирається виходити.

— І високі підбори, — згадую я. — Мені подобаються високі підбори.

Джин доброзичливо киває й виходить, зачиняючи за собою двері. Я дістаю кишеньковий годинник «Панасонік» з тридюймовим [52] 7,6 см. кольоровим телевізором і радіоприймачем і думаю, що треба щось подивитись, перш ніж увімкнути комп’ютер, краще за все — вікторину.

Я відвідую приватний спортивний клуб «Ексклюзив» за чотири квартали від моєї квартири у Верхньому Вест-Сайді. За ці два роки його тричі переобладнували, і хоча тут є найновіші тренажери («Наутілус», «Юніверсал», «Кайзер»), чимало гантелей та штанг, якими я теж захоплююсь. У клубі є десять кортів для тенісу та ракетболу, заняття з аеробіки, чотири студії танцювальної аеробіки, два басейни, апарати «Лайфсайкл», «Гравітрон», машини для веслування, бігові доріжки, тренажери для лижного кросу, заняття один на один із тренером, обстеження серцево-судинної системи, індивідуальні програми, масаж, сауна та парильня, солярій і кафе з соками — все оформлене Джей Джеєм Вогелем, який розробляв дизайн «У Петті», нового клубу Нормана Прагера. Членський внесок — п’ять тисяч доларів щороку.

Сьогодні вранці було прохолодно, однак, коли я вийшов з офісу, стало тепліше, а я вбраний у двобортний смугастий костюм на шість ґудзиків від «Ральф Лорен», сорочку з косим комірцем та французькими манжетами від «Поло» з бавовни, зібраної на островах Вест-Індії, і я вдячно знімаю все це в роздягальні з кондиціонером, вдягаю чорні шорти з білим поясом та білими смужками з боків і майку — це комплект з бавовни та лайкри від «Вілкс», його можна згорнути так, що він легко вміститься в мій дипломат. Я перевдягаюся, чіпляю вокмен на шорти, надягаю навушники, вмикаю касету з піснями Стівена Бішопа та Крістофера Кросса, яку мені записав Тодд Гантер, і дивлюсь на себе у дзеркало, перш ніж вийти в зал. Мій вигляд мене не тішить, тож я дістаю з дипломата мус для волосся, підправляю зачіску, використовую зволожувач і наношу на невелику пляму під нижньою губою маскувальний засіб від «Клінік». Задоволений результатом, вмикаю музику, гучно, і виходжу з роздягальні.

Шеріл, закохана в мене кремезна дівчина, сидить на рецепції, записує людей і водночас читає розділ пліток у «Пост», вона розпливається в посмішці, коли помічає мене. Шеріл вітається, але я швидко проходжу повз неї, не зважаючи на її присутність, бо до тренажеру «Стермастер» наразі немає черги, а зазвичай доводиться чекати хвилин двадцять. «Стермастер» дозволяє навантажити найбільшу групу м’язів (від таза до колін) і спалити більше калорій за хвилину, ніж займаючись будь-якими аеробними вправами, за винятком, можливо, катання на лижах.

Певно, варто було б спочатку розтягнутись, але тоді доведеться ставати в чергу — за мною вже стоїть якийсь педик, певно, дивиться на мою спину, зад, м’язи ніг. Сьогодні фігуристих дівчат у залі немає, самі педики з Вест-Сайду, певно — безробітні актори чи нічні офіціанти, і Малдвін Бютнер із «Сахс», з яким ми вчились у Ексетері, на тренажері для біцепсів. На Бютнері шорти до колін з нейлону та лайкри зі вставками у чорно-білу клітинку, майка з бавовни та лайкри та шкіряні кросівки «Рібок». Я закінчую свої двадцять хвилин на «Стермастері», поступаюсь місцем перекачаному педику середнього віку з вибіленим волоссям і починаю розтягуватись. У процесі згадую випуск «Шоу Патті Вінтерс», який дивився зранку, тема — великі груди. У студії була жінка, яка зменшила груди, бо вони їй видавались завеликими — тупе стерво. Я одразу ж подзвонив Мак-Дермотту, який теж дивився шоу, і ми висміювали її до кінця передачі. Я розтягуюсь хвилин п’ятнадцять, перш ніж перейти до тренажерів «Наутілус».

У мене був персональний тренер, за рекомендацією Луїса Керрузерса, але минулої осені він почав мене домагатись, тож я вирішив розробити власну фітнес-програму, що поєднує аеробіку з силовими вправами. Я чергую гантелі та штанги з тренажерами з гідравлічним, пневматичним чи електромеханічним опором. Більшість тренажерів дуже ефективні, бо комп’ютеризовані консолі дозволяють редагувати опір, навіть не встаючи, м’язи після тренувань майже не болять і шанс отримати травму — мінімальний. Але мені подобається й різноманітність та свобода, доступні з вільними вагами, такого розмаїття рухів на тренажерах не матимеш.