Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе

Здесь есть возможность читать онлайн «Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Енна. Дорога до себе: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Енна. Дорога до себе»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після автокатастрофи Енна нічого не пам’ятає про своє минуле. Пам’ять начебто стерли… І лише у снах до неї приходять незрозумілі видіння — там у неї є наречений, вона закохана та живе зовсім іншим життям. Іноді дівчина не розуміє, яке життя справжнє — наяву чи уві сні… Зустріч із незнайомцем змушує Енну шукати правду про себе. Але ця правда приголомшує…

Енна. Дорога до себе — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Енна. Дорога до себе», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Не впізнаєте? — запитую.

— Обличчя ніби знайоме, а от прізвище…

Зате я впізнаю — це ж Груня, колишня медсестра. Тепер вона Груня Захарівна.

— Ірина Христич… Ну звісно, звісно. У нас же тільки одна Ірина Христич була. А ця історія з доктором Сніжницьким… Як він зараз? Давненько його не бачила.

— Хвороба Альцгеймера, — кажу.

— Це ж треба! — знизує плечима Груня Захарівна. — От кого б Альцгеймер мав оминати десятою дорогою, то це Бориса Сніжницького. Борис Маркович після того, як закрутилася катавасія з листами до редакції та перевірками, більше в нас не з’являвся. Чи припинив свої експерименти, чи якийсь інший притулок знайшов. Тут неподалік, у Рудці, інтернат для престарілих відкрили. Чим не матеріал для експериментів? Хоча… Ні, доктора Сніга цікавили саме діти — вони ж ростуть, змінюються, краще на все реагують, більше піддаються психологічним впливам, дають експериментаторові надію на успіх.

Вона дивиться на мене так, ніби чекає, що я щось додам, розкажу про те, як мені жилося у Сніжницьких. Але я запитую:

— Відомо, хто писав ті листи?

— Шила в мішку не сховаєш… Попередниця моя, Дарина Данилівна. Її на той час уже на пенсію відправили. Самотня людина, все ближче до вічності, безсонні ночі, багато часу для роздумів… Певно, думки не давали їй спокою. То я, молода-зелена, навіть не здогадувалася, що давала дітям, які-такі вітаміни. А вона не могла не знати про досліди доктора Сніга, не могла не бачити, що згодом відбувалося з деякими піддослідними. Може, і вказівка зверху була. Цілком можливо. На кому ж іще їм було перевіряти всілякі наукові ідеї, як не на сиротах? І нові ліки, і нові вакцини, і сумнівні методи… Дарина Данилівна після виходу на пенсію дуже змінилася, богомільною стала, навіть рік при монастирі жила. З таким гріхом доживати віку було важко, а привселюдно покаятися, певно, духу забракло. А може, побоювалася, щоб самій не довелося відповідати. От і вирішила в такий спосіб натякнути, що відбувається у стінах дитячого будинку, підштовхнути газетярів до розслідування. Але доктор Сніг більше не з’являвся, розслідування ніякого не було і листів також ніхто не писав.

Дана Латник? Ну Богдану Латник Груня ніколи не забуде. О, то спочатку був такий характер! Коли Борис Маркович із дружиною мене забрали, Дана ледь руки на себе не наклала. Ні, тоді її нікуди не перевели — зачинили на кілька днів в ізоляторі, щоб не бунтувала, а мене просто обманули, щоб не відмовлялася їхати до Сніжницьких. Дана дряпалася, як дика кішка, кричала, що сестер не мають права розлучати — хай доктор Сніг і її забере або ж залишить Ірину. Латник ніяк не могли пояснити, що Христич їй не сестра. Борис Маркович сказав, що Дана хвора, і згодом забрав у свою лікарню. А вже хто її лікував — невідомо. Може, він сам, а може, хтось інший, але впоратися з Даною він так і не зміг. За місяць вона повернулася в дитбудинок, але якоюсь іншою: замкнутою, байдужою, наче пригаслою. Ні з ким із дівчат близько так і не зійшлася. Після школи вчилася у профтехучилищі на маляра-штукатура, а потім…

— Не одна вона, — зітхає Груня. — У багатьох наших дівчат така доля. Ні миски, ні ложки, ні роботи, ні грошей, зате дитина на руках. Зараз мама Богдана десь на заробітках: чи в Італії, чи в Іспанії, чи в Греції, а її Богданчик у нас. Вона поклялася, що заробить гроші, купить квартиру і забере сина. Але відколи поїхала — жодної звістки. Може, так багато роботи має, що ніколи вгору глянути, а може, в яку біду потрапила. Хто ж його знає? Тепер стільки пишуть про молодих жінок, які опиняються зовсім не там, куди їдуть. Але Дана не повинна забути про сина. Не знати, що з ним робити… Віддадуть, певно, до спецінтернату. Хлопчик явно аутичний, його треба починати готувати до школи, а він навіть спілкуватися ні з ким не хоче. Діти граються, говорять, а він сидить, годинами складає кубики і ні пари з уст. Як його чого-небудь навчити? От і махнули рукою — сидиш, то й сиди, аби нікуди не ліз. Йому навіть шизофренію хочуть поставити, але, по-моєму, це все-таки не шизофренія. Я, звичайно, не психіатр, але дітей різних бачила і дещо розумію.

Солоний клубок застрягає мені в горлі і двома дощовими ниточками просочується з очей. Ми йдемо до групи дошкільнят. Зразу його помічаю — справді, сидить, похитується і складає кубики. Худенький, зіщулений, із коротким чубчиком і відстовбурченими вушками, в якійсь запраній рябенькій сорочині.

— Богданчику! — кличу тихенько.

Жодної реакції. Навіть голівку не повертає. Може, він просто недочуває?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Енна. Дорога до себе»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Енна. Дорога до себе» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Надія Гуменюк - Вересові меди
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Танець білої тополі
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Коханий волоцюга
Надія Гуменюк
Борис Гуменюк - Вірші з війни
Борис Гуменюк
Надія Гуменюк - Плач пересмішниці
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Корона на одну нiч
Надія Гуменюк
Оля Гуменюк - Потерянный
Оля Гуменюк
Надія Гуменюк - Дожити до весни
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Квіти на снігу
Надія Гуменюк
Отзывы о книге «Енна. Дорога до себе»

Обсуждение, отзывы о книге «Енна. Дорога до себе» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x