Давид Гроссман - З ким би побігати

Та Асаф розумів — не було в нього щодо цього ніяких ілюзій, — що буря, яку Тамар здійняла в його житті, припиниться тієї самої миті, коли він її зустріне, коли йому доведеться тримати звичайний іспит на балакучість, дотепність, прикольність і привабливість. Адже він усвідомлює (усвідомлює з безжальною тверезістю вже не перший рік), що у світі, у всьому всесвіті, існує тільки одна-єдина ситуація, в якій у нього є хоч якийсь шанс, що хтось у нього закохається: це коли вона пробіжить з ним бік у бік всю п’ятикілометрову дистанцію... А може, йому справді треба змінити тактику й відгукнутися на благання фізкультурника, і почати брати участь у змаганнях, і там, серед бігунок на довгі дистанції, він і знайде собі дівчину?

Ці роздуми сповнили його неспокоєм. Він пройшов на кухню і одним духом випив три кухлика води, потім неуважно переглянув пошту. Побачивши зелений конверт міністерства освіти, Асаф стріпнувся. Два місяці чекали вони цього листа, і ось досить було батькам поїхати, як він прийшов! Тремтячими руками він розкрив конверт. «Дорогий/а учню/ енице, ми раді повідомити Вас, що Ви успішно витримали іспит на атестат зрілості з англійської мови».

Асаф загорлав з радощів одночасно з телефонним дзвінком. На мить він злякався, що це знову Рої, але це був батько, що кричав йому через океани і материки з Арізони:

— Асафику, любий, як справи?

— Тату! А я про вас якраз думав! Ну як там? Як було у польоті? Мама дала раду дверям у...

Вони, як завжди, говорили одночасно, кричали і сміялися. Кожна секунда коштує купу грошей, подумав Асаф, досадуючи, що не може поговорити собі на втіху. Така ось хвилина напевно коштує половину батьківського робочого дня, скажімо — установлення двох підвісних вентиляторів і лагодження принаймні трьох тостерів. Неважливо, до біса гроші, він хотів їх обійняти, відчути поряд. Та це й так напевно за рахунок Реллі, а у Реллі завелося багато грошей, хіба ні? Ця думка його заспокоїла, і він сміявся весь шлях до Арізони, а тато розповідав усякі чудеса про політ, і Асаф сказав, що вдома все як завжди, не хвилюйтеся, харчується він добре, охороняє дім. І почуття раптом перенесли його на кілька років перед тим, коли суботнього ранку він прибігав повалятися з ними в ліжку.

— Тату, слухай, сьогодні прийшла відповідь з міністерства освіти...

— Стій, стій, Асафику, нічого мені не кажи! Скажи це безпосередньо мамі!

Він почув, як кладуть слухавку, і даленіючі кроки, — там, схоже, дуже великий будинок, — і цілковиту тишу, і спробував угадати, які розмови у цю мить летять через океан паралельними лініями. Можливо, хтось із Аляски просить чиєїсь руки в Туреччині? Може, Філ Джексон із «Лейкерс» саме в цю хвилину повідомляє Папі Турджемана з «Апоеля», що його задрафтовано на майбутній сезон? І тут у рурці виникла мама — з усією широтою душі й тіла і розгонистого сміху:

— Асафчику-зайчику, я вже так скучила! Як я витримаю два тижні?

— Мамо, ти склала іспит!

Мовчанка, а за нею — вибух радісного сміху:

— Прийшов лист? Офіційний? Ти перевірив печатку? І вони кажуть, що я склала? Шимоне, чуєш? Ай дід іт! Є атестат! Ай хев май зрелостейшн [43] Я зробила це! У мене є атестат зрілості! (англ.). !

Поки вони там в Арізоні танцювали та обіймалися, пускаючи на вітер півзарплати, маленька Мукі підкралася до телефону.

— Асафику? — обережно прошепотіла вона, перевіряючи, чи не змінилося в ньому що-небудь через ту неймовірну відстань, яку вона пролетіла. — Ти в якій країні?

І він пояснив їй, що залишився на місці, це вона поїхала. І Мукі задріботіла про політ, як у неї боліли вушка, і яку іграшку подарувала стюардеса, і що є в Америці, а в Америці є білочка. І білочка така гарненька. Цілий виводок білочок можна було привезти в Ізраїль за ті гроші, які коштує ця розмова, але ж насправді платить Реллі, а може, й не тільки вона, зараз дізнаємось. І Асаф заспокоюється і слухає, як Мукі розповідає про «ґватемал», яких їй там купили, таких манюсіньких ганчір’яних лялечок, що їх діти в країні Гватемала кладуть уночі під подушку і кожній лялечці розповідають про одну свою проблему, а вранці проблеми як не було. А тоді Асаф, який з радістю передав би свої проблеми цим загадковим «ґватемалам», потихеньку попросив Мукі повернути слухавку мамі, бо є ще одна важлива річ, про яку вони не поговорили.

— Що тобі сказати, Асафчику, — вже стриманішим голосом промовила мама. — Ми з ним зустрілися.

Мовчанка. Асаф чекав. Він уже все зрозумів.