Давид Гроссман - З ким би побігати

— Він чудовий, Асафчику. Він тонкий. Він шарман. І схоже, його мама наполовину з наших. Він — те, що треба Реллі. І тут у нього величезний будинок, ти б бачив, із справжнім басейном, з джакузі, і така пристрасна мексиканка, яка йому готує, і Реллі навчила її готувати хамін [44] Хамін (від івритського слова «хам» — жар, тепло) — традиційна єврейська страва з м’яса, квасолі й картоплі. Її ставили тушкуватися в піч або духовку в п’ятницю, а їли в суботу. , як у нас, і він тут найголовніший у якійсь комп’ютерній фірмі...

Асаф скорчився. Сів. Учепився пальцями в Дінчину шерсть. Як він розповість про це Носорогу? Як той переживе? Як знесе загальну зраду? Ну, Носоріг же й підозрював, що вони поїхали саме для цього — познайомитися з новим Релліним другом.

— Асафику, ти чуєш?

— Так.

— Асафчику-зайчику, я чудово розумію, що ти зараз думаєш, і що ти відчуваєш, і чого тобі хочеться. Але це, схоже, вже неможливо. Ти слухаєш?

— Так.

— І я тобі не розповідатиму, як ми любимо Цахі і що він завжди-завжди залишиться нам як син. Але Реллі вирішила, і все тут. Це її життя, її рішення, і нам треба його прийняти.

Асафу хотілося заволати, накричати на Реллі, виволочити її за коси, нагадати їй, як Носоріг піклувався про неї в її гірші роки, коли вона ще не була такою вже суперчувихою, як він обожнював її з восьмого класу, і в армії, і цілих два роки потім, з усіма її прибабахами, і з цим простором, який їй до зарізу необхідний, і як він поступово став як старший брат в їхній родині, і допомагав татові, коли у того траплялася запарка з роботою, і мамі у всяких справах, починаючи з покупок і кінчаючи ремонтом квартири, і саме це врешті-решт і дістало Реллі, вона відчула, що він одружиться не з нею, а з її батьками. І тут Асаф з гіркотою подумав, що батьки... ну не можна, звісно, сказати, що вони використали Носорога, але вони чудово користувалися з його послуг тисячу разів, а Носоріг усе робив охоче і з задоволенням, і Асаф згадав, що він навіть відмовився від місця у фірмі свого батька і вирішив відкрити ливарну майстерню тільки тому, що Реллі спершу була в захваті від цієї роботи, такої чоловічої, такої фізичної, так тісно пов’язаної з мистецтвом... Та й узагалі, як можна ось так перекреслити десять років життя, а крім усього іншого, якщо Реллі залишиться в Америці, то Асаф же її втратить, ну це хай, але ж і Носорога він втратить, бо Носоріг порве з їхньою родиною, це вже точно, — щоб не згадувати про неї по сто разів на день. І Асафа теж викреслить зі свого життя.

Асаф не пам’ятав, як закінчилась розмова. Напевно не так радісно, як почалась. Поклавши слухавку, він негайно вимкнув телефон, побоюючись, що Носоріг подзвонить знову — перевірити, чи не поговорив він з батьками. Асаф не знав, що сказати йому, як пом’якшити жахливу звістку. А брехати він не вмів. Він перетворився просто на якусь грудку нервів. Підвівся. Сів. Пробігся по кімнатах. Дінка здивовано спостерігала за ним.

Ось у такі нервові хвилини мама, поганявшись за ним по кімнатах, хапає його нарешті своїми пухкими руками, заглядає йому в очі, глибоко-глибоко, і питає, що ці гарненькі оченята зараз бачать. А якщо він відводить погляд, вона вигукує: «Ага, ось до чого дійшло! — Й одразу наказує: — Негайно до мене в кабінет!» Після чого силою волочить його у свою кімнатку, замикає двері і не відстає, допоки Асаф не розколеться, що його мучить.

Але мами зараз немає, та вона й сама по вуха застрягла в цій історії, і все так заплутано, недоладно і важко, і він мусить щось зробити, щось таке, щоб усе докорінно змінити, виправити, зрівноважити, ну хоч стілечки — от що б зробила Тамар на його місці, щось таке, трохи божевільне?..

І тут Асафу сяйнула думка. Є! Він заліз на антресоль, стягнув звідти відро з білою фарбою, що залишилася після ремонту, і велику круглу щітку. З комірчини дістав розкладну драбину, взяв її на плече, свиснув Дінці, і вони вийшли з дому. Швидко, ні на кого не дивлячись, Асаф попростував до школи, проліз на подвір’я крізь дірку в огорожі біля вмивальні.

Торік у них з’явився новий учитель, якийсь Хаїм Езріелі. Літня, самотня, соромлива людина, яку вони зацькували. Рої керував цькуванням, і Асаф був з усіма заодно. Він не зробив нічого аж такого підлого, просто був частиною загального знущання. А вчитель же йому симпатизував і, дізнавшись, що Асаф цікавиться грецькою міфологією, подарував чудову книгу про античних богів.

І ось в останній день занять на стіні школи вони всією компанією намазюкали гидотний напис. Заявились увечері напередодні прощального ранку — компанія з двадцяти хлопців. Асаф був за драбину, Рої виліз йому на плечі і ляпав на стіну чорну фарбу. З того часу кожного разу, проходячи повз школу, Асаф натикався поглядом на цей напис, і всі перехожі напевно натикалися, і сам Хаїм Езріелі, що жив через дві вулиці, напевно теж натикався.