Давид Гроссман - З ким би побігати

Вона біжить по нижньому, не помітному з дороги руслу, намагаючись піймати рюкзак, що котиться попереду, немов м’який валун, приминаючи дикий овес і чортополох. Рюкзак загальмував аж коло стовбура теребінту, і дерево хитнулося, зронивши засохлі фісташки, що розсипались червонувато-брунатними скалками.

З бічної кишеньки рюкзака дівчина дістала ліхтарик і відкинула набік кілька засохлих, вирваних із корінням кущів, відкриваючи низенький отвір, схожий на вхід у домик гномів.

Два-три кроки зігнувшись. Вона пильно вслухалася в кожен шерех, вдивлялася в кожну тінь, принюхувалась, як дикий звір, усіма порами вбираючи темряву: чи не побував тут хто-небудь відучора? Чи не зірветься раптом одна з тіней, щоб кинутися на неї?

Печера несподівано розширилася, зробившись високою і просторою, — можна було випростатися на повний зріст і навіть зробити кілька кроків од стіни до стіни. Слабке світло просочувалося крізь зарослий чагарником отвір, що був десь угорі.

Вона швидко витрусила вміст рюкзака на циновку. Консерви. Свічки. Пластикові стаканчики, тарілки. Сірники. Батарейки. Ще одна пара брюк і ще сорочка, які вона вирішила докласти в найостанніший момент. Пінопластова каністра з водою. Рулони туалетного паперу, збірники кросвордів. Плитки шоколаду. Сигарети «Вінстон»... Все, рюкзак спорожнів. Консерви вона купила по обіді. Поїхала по них у Рамат-Ешколь, щоб не здибатися з кимось із знайомих, і все одно зустріла жінку, яка колись працювала з її мамою в ювелірній крамниці при готелі «Цар Давид». Жінка привітно заговорила з нею і поцікавилася, навіщо вона купує стільки всього, а вона, навіть не почервонівши, відповіла, що завтра вирушає в похід.

Дівчина швидко сортувала і складала принесене добро. Всоте перелічила пляшки з мінеральною водою, каністри. Головне — вода. Вже набралося понад п’ятдесят літрів. Цього досить, має вистачити на весь час, на дні і ночі. Ночі будуть особливо важкими, і їй буде потрібно багато води. Вона знову, востаннє, змела пісок з кам’яної долівки. Спробувала відчути себе як дома. Одного разу, мільйон років тому, — приблизно за місяць до цього дня, — це було улюблене її потаємне місце. Зараз на думку про те, що її тут чекає, усе всередині переверталося.

Вона підтягла товстий матрац ближче до стіни і прилягла на нього, перевіряючи, чи зручно. Навіть лежачи вона не дозволяла собі розслабитися. Мозок не припиняв гудіти. Як усе це буде, коли вона приведе його сюди, у свій зачарований ліс, у ресторан на краю всесвіту? І що її чекає в цьому місці, наодинці з ним?

На стіні печери футболісти «Манчестер Юнайтед» сяяли від щастя після завоювання Кубка чемпіонів. Маленький сюрприз, який вона приготувала, щоб його порадувати. Якщо він взагалі зверне увагу. Вона неуважно посміхнулась, і разом з цією посмішкою повернулися неприємні думки, і всередині знову заворушився страх.

«А що, коли я припускаюся жахливої помилки?» — подумала дівчина.

Вона встала й почала ходити від стіни до стіни, судорожно притискаючи руки до грудей. Ось тут він лежатиме. А тут, на цьому складаному пластиковому стільці, сидітиме вона. Вона приготувала тонший матрац і для себе, але в неї не було ілюзій: вона ні на хвильку не зможе стулити очей протягом усіх цих днів. Три, чотири, п’ять діб... Як попередив її беззубий з Парку Незалежності, «на мить відведеш від нього погляд — змиється від тебе».

Вона пригнічено дивилася у скривлений в посмішці порожній рот, в очі, що пожирали її фігуру і двадцятишекелевий папірець, який вона тримала перед його носом.

— Поясни, — зажадала вона, намагаючись приховати тремтіння в голосі, — що означає «змиється»? Чого це йому змиватися?

А той, у своєму загидженому смугастому халаті, кутаючись, попри спеку, у волохату зваляну ковдру, посміхнувся подібній наївності:

— Чула, сестричко, про такого фокусника, який змивався з будь-якого місця, де його замкнуть? Так і з ним буде. Посади ти його в скриню із ста замками, у банківський сейф, у мамчине пузо — а він все одно змиється.

Вона не уявляла, як усе це витримає. Можливо, коли опиниться з ним тут, звідки-небудь візьмуться нові сили? Тільки на це й залишається сподіватися, хоч надії й дуже слабкі. Все й так дуже погано, а коли почати зараз вираховувати ймовірність провалу, то можна заздалегідь зневіритись. Вона злякано кидалася по тісній печерці. Тільки не міркувати. Тільки не думати. Зараз їй треба бути трохи не при собі. Як солдату, що йде на смертельне завдання. Вона знову перерахувала запаси провізії, напевно, вже удвадцяте, прикидаючи, чи вистачить на всі дні і ночі. Знову присіла на складаний стілець перед матрацом, намагаючись уявити, що він їй скаже, і як він з кожною годиною все дужче ненавидітиме її, і що спробує з нею зробити. Ці думки підняли її на ноги. Вона підбігла до ніші в стіні, перевірила бинти, пластирі та йод. Але не заспокоїлась. Відсунувши великий камінь, підчепила дерев’яну дощечку. Під нею, в ямці, виритій у землі, лежали маленькі наручники й електрошокер, куплені у крамниці туристського спорядження.