Давид Гроссман - З ким би побігати

Торговець піцою зсуває свої кактуси і, запитливо, можливо, навіть підозріло дивлячись на Асафа, питає:

— Це що ж, вона тебе вирішила послати замість себе?

І починає крутити у повітрі НЛО з тонкого тіста, вміло підкидаючи і спритно підхоплюючи. Асаф киває, отак по діагоналі киває, зображуючи щось проміжне між «так» і «ні» — брехати він не хоче. А господар піцерії розмазує по тісту томатне пюре, хоча ніяких клієнтів поблизу не помітно, і посипає нарізаними оливками й цибулею, а також грибами й анчоусами, і навіть сезамом і чебрецем, і час від часу, не дивлячись, кидає через плече шматочки сиру, а ця собаченція, яка лише хвилину тому була сильним і сміливим псом, ловить їх у повітрі, немов сто разів репетирувала цей трюк.

Асаф з подивом спостерігає за цією парочкою, за їх злагодженим танцем, і не розуміє, а він-бо що тут робить, чого чекає. Треба б спитатися про «молоду панянку», яка, схоже, бувала тут зі своїм собакою, але питання, що крутяться на язиці, здаються безглуздими, та ще й доведеться пояснювати, що та як, про роботу в мерії, про знайдених собак, і врешті-решт Асаф усвідомлює всю заплутаність зваленої на нього місії. Не буде ж він чіплятися до кожного стрічного, з’ясовуючи, чи не знайомий той з власником собаки. І взагалі, яке відношення мають до його служби всякі шавки? Якого біса він погодився на цю затію? Асаф прокручує в голові слова, які треба було сказати клятому Даноху. Наче дотепний, уїдливий і навіть трохи зарозумілий адвокат, він у думках наводить блискучі аргументи, а сам — як завжди трапляється з ним у подібних ситуаціях — трохи зіщулюється, втягує голову в широкі плечі і мовчить.

Малі й великі обурення розпирають Асафа, поки не виливаються назовні малесеньким потічком лави і не осідають на підборідді яскраво-червоним прищиком люті на Рої, який уламав-таки його зібратися сьогодні вчотирьох, уговкав його, що, мовляв, Дафі — це саме те, з усіх точок зору саме те. Саме так Рої і сказав, обдарувавши Асафа пильним і довгим поглядом, поглядом поневолення, а Асаф, дивлячись на глузливий золотистий ореол навколо його зіниць, пригнічено подумав, що їхня дружба з роками перетворилася на щось інше, ну як би це назвати — те саме «інше»? І, раптово злякавшись, ніби його щось ударило, він пообіцяв прийти сьогодні, а Рої тоді ляснув його по плечу і вигукнув:

— Ось так ліпше, чувак!

І Асаф пішов, мріючи про рішучість, яка дозволила б йому розвернутися і шпурнути Рої в морду це «саме те». Адже все, що Рої потрібно, це щоб Асаф і Дафі були чимось на зразок дзеркала навиворіт, щоб відтіняли його самого і Мейталь, їхню легкість і невимушеність: ось вони йдуть, обійнявшись, і цілуються через кожні два кроки, а Дафі й Асаф мовчки плентаються за ними, ненавидячи одне одного.

— Агов, що з тобою? — розсердився торговець піцою.

Я з тобою розмовляю!

Піца, розрізана на вісім частин, уже упакована в білу картонну коробку, і господар піцерії говорить з притиском, ніби йому вже набридло повторювати одні й ті самі слова:

— Дивися гарненько, тут як завжди: два шматки з грибами, один з анчоусами, один з кукурудзою, два звичайні і два з оливками, паняй швиденько, щоб не охололо, з тебе сорок шекелів.

— Куди «паняй»? — пошепки питає Асаф.

— Ти що, без велосипеда? — дивується торговець. — Сестра твоя на багажник прилаштовувала. А ти ж як ухопиш? Але спершу гроші жени! — І він тягне довгу волохату руку.

Вражений Асаф засовує пальці в кишеню, а назустріч йому лізе обурення. Від’їжджаючи, батьки залишили йому досить грошей, але він дуже точно розрахував свої витрати і щодня пропускав обід у їдальні мерії, щоб наскладати грошенят на другий об’єктив до «Кенона», який батьки обіцяли йому привезти з Америки. І ці несподівані витрати, що раптом звалились на нього, розлютили Асафа. Та нічого не поробиш, ясно, що піцу приготовано спеціально для нього, тобто для того, хто приходить сюди з цією собаченцією. І якби Асаф не був такий злий, він би, звичайно, спитав, хто така ця господиня собаки, але чи то від обурення, чи то від паскудного відчуття, що завжди хтось вирішує за нього, Асаф розплачується і швидко прямує геть, демонструючи свою цілковиту байдужість до грошей, які в нього виманили обманом. А собака? Той не чекає, поки відповідний вираз дозріє на обличчі Асафа, він знову кидається що є сили, натягуючи поводок як струну. І Асаф знову летить за ним з безгучним криком, з обличчям, перекошеним від зусиль утримати в одній руці велику картонну коробку, а в другій — поводок. Дивом він проноситься між перехожими цілим і неушкодженим, коробка пливе у високо підкинутій руці, й Асаф абсолютно впевнений — тут у нього немає ніяких ілюзій, — що він зараз — точнісінько офіціант з карикатури. На довершення всього коробка розливає пахощі піци, а він з ранку з’їв лише один сандвіч і, ясна річ, має повне право на цю піцу, що майорить у нього над головою ароматною корогвою. Адже він сплатив за кожну оливку, за кожен грибок, і все ж Асаф відчуває, що піца не зовсім його, що, до деякої міри, хтось інший купив її для когось іще, і ці люди йому незнайомі.