Давид Гроссман - З ким би побігати

Зненацька перед ним виникло щось, що звивалося, сходило криком. Це повернувся Самір і, зітхнувши з полегкістю, передав Леї маленьку дівчинку, яка аж заходилась криком. Він висмикнув Ноа з ліжка, і всю дорогу вона мучила його розгніваними криками.

Асаф вирішив, що малявці років два або три. Вона була зовсім крихітною, із шкірою кольору слонової кістки, дуже прямим чорним волоссям і чорними косоокими очима. Він перевів погляд на Лею, потім знову на дівчинку, намагаючись відшукати зв’язок між цією великою смаглявою жінкою і дівчинкою з косоокими очима, і раптом усе зрозумів. Так просто!

— Леє, — гукнули з кухні, — що там з маринадом?

Лея встала, підхопила дівчинку, ступила до дверей, затрималася, розвернулася і сунула дитину Асафу. І ось він тримає майже невагому істоту, завбільшки з половину його сестрички Мукі, і дуже симпатичну істоту — коли, звичайно, як слід вглядітися в це завзяте миготіння маленьких кулачків і перекошене від плачу личко. Асаф усміхнувся дівчинці. Вона зарепетувала ще дужче. Тоді він показав їй язик — точнісінько передражнивши Дінку. Дівчинка з силою хвицнула його в груди. Тоді він голосно гавкнув. І дівчинка замовкла. Здивовано подивилась на нього, чекаючи, що буде далі. Асаф знову гавкнув і поворушив вухами. Дівчинка скосила очі на Дінку. Асаф підняв угору палець, і вона теж витягнула пальчик. Вона ще трохи похлюпала, але вже усміхаючись. Асаф кивнув, і дівчинка теж кивнула, він заперечливо замотав головою, і вона теж. Так вони і продовжували: без слів, тільки погляди, підморгування, гримаси. Асаф раптом зрозумів, що страшенно скучив за Мукі. Ноа потягнулася до його обличчя, провела пальчиками по очах, по розпухлому носу, торкнулася синців. Асаф не рухався, дозволяючи їй усе це, танучи від ніжності.

Повернулася Лея, він хотів передати їй дівчинку, але та явно не хотіла розлучатися з ним.

— Бачу, ти їй сподобався, — задумливо сказала Лея. — Ну, а тепер...

Але Ноа не збиралася ділити його ні з ким. Вона схопила його голову обома ручками, повернула до себе і схвильовано почала розповідати про хом’ячка, який живе у них в яслах, як він порізався склом до крові... Асаф повторював її слова, розшифровуючи їх одне за одним.

Коли Мукі була маленька й обмежувалася лише одним складом від кожного слова, Асаф склав спеціальний словник, щоб вихователька в яслах могла її розуміти. Лея сиділа осторонь і з приголомшеним виглядом слухала їхню розмову.

— А тепер слухай, — сказала вона нарешті, коли Ноа погодилася розлучитися з Асафом і зайнялася Дінкою. — Я хочу тобі дещо розповісти.

Асаф зараз же посерйознішав. Очі Леї звузилися.

— Але май на увазі: коли ти щось погане зробиш їй, я тебе з-під землі дістану і задушу ось цими руками. Ти мене зрозумів?

Асаф щось пробурмотів у відповідь, згадавши, що й Теодора сказала щось у такому ж дусі, але Лея явно збиралася здійснити свою погрозу.

— Може, я й не найрозумніша баба на світі, — почала Лея з урочистістю записного оратора, — і лише Господь Бог знає, скільки дурниць накоїла я у своєму житті... — Її пальці мимоволі погладили шрами. — Та й університетів я не кінчала, всього лише за п’ятий клас здала екстерном. Але трохи в людях розумію, і я тебе бачу вже цілу годину, і що мені треба знати — вже знаю.

Асаф не розумів, до чого вона хилить, але перебивати не став.

— От такі діла. — Лея пристукнула долонею по столу. — Тамар у дещо вскочила.

Наркотики, сумно подумав Асаф.

— У дещо дуже мерзенне, з усякими сумнівними типами. Я б навіть сказала, з кримінальниками.

Асаф мовчав. Досі ніщо з почутого його не здивувало, він був вражений лише одним: що він здатний легко і природно розмовляти з абсолютно незнайомою людиною, подолавши свій страх і настороженість, почуваючись так, як ніби ненавмисно розучив вигадливий танець.

— І от гналися за нею, точнісінько як за тобою сьогодні, — говорила Лея. — Ось припустімо, тільки припустімо, що я скажу тобі, де вона зараз переховується, і припустімо, що ти туди пішов, — але ж, не встигнеш і оком моргнути, вони тебе схоплять. І, хоч як силкуйся, тобі від них не втекти. Ці гади шустріші за тебе будуть. Тепер розумієш, чому я хвилююся?

Асаф мовчав.

— Ось чому я пропоную тобі залишити собаку тут.

— Чому ж?

— Я що думаю: вони шукають хлопця з собакою, правильно? Якщо ти підеш без собаки, забиваюся об заклад — на тебе ніхто й не гляне. Знаю я цих придурків.

Асаф мовчав.

— Ну, що скажеш?

— Що я беру Дінку і шукаю Тамар далі.