Андрій Бачинський - 140 децибелів тиші

Відганяючи сумні спогади, Сергій почав розглядати актовий зал. У куті біля сцени помітив фортепіано.

У грудях защеміло... Він підвівся, підійшов до запиленого інструмента й обережно підняв кришку. Микола Павлович зацікавлено спостерігав за ним.

Сергій підтягнув до фортепіано крісло, сів і боязко торкнувся пальцями клавіш. Потім заплющив очі і... почав грати! Мелодія відлунювала в порожньому залі, заповнюючи собою увесь простір. Сергій виконував вальс Шопена, який готував до конкурсу в Польщі. Хлопець боявся розплющити очі і продовжував грати наосліп. Не чув музики, але відчував, що пальці все пам’ятають і не схиблять.

Раптом Яринка, яка доти сиділа спиною до фортепіано і ні на що не звертала уваги, напружилася. Повернулася, поволі підійшла до інструмента і притулилася вухом до задньої деки. Потім розпростерла руки і притиснулася до фортепіано усім тілом. Її очі засяяли якимось дивним блиском, а на губах з’явилася ледь помітна усмішка.

Заворожений Микола Павлович не вірив своїм очам.

— Це неймовірно, — шепотів він. — Це неймовірно! Вона усміхається. Вона чує!

Сергій дограв вальс і розплющив очі. Яринка оббігла фортепіано, схопила Сергія за руки і почала бити його пальцями по клавішах, примушуючи знову грати. Хлопець здивовано подивився на неї, але послухався і заграв. Спершу повільно й тихо, потім все голосніше й голосніше. Яринка ствердно закивала і знову всім тілом притислася до фортепіано, вслуховуючись у ритмічні вібрації.

Цього разу Сергієві пальці вже не були такими точними і деколи брали фальшиві ноти, але для маленької дівчинки це все одно було найдивовижніше і найприємніше переживання за останні роки...

Сергій прокинувся пізно. У кімнаті він був сам, нікому було його штурхати й підганяти на сніданок чи до школи на заняття. Згадався сон, який він бачив уночі.

Ялинка сяяла різнобарвними вогнями гірлянд. Тріо музик, що складалося з фортепіано, скрипки та кларнета, тобто Сергійка, мами й тата, бадьоро виконувало популярну різдвяну пісеньку, а маленька Іринка весело стрибала навколо ялинки і підспівувала: «Джингл белз, джингл белз, джингл ол зе вей!»

Потім був опівнічний бій годинника, салюти, пісні... Іринка заснула, скрутившись калачиком на дивані біля Сергійка. Він витримав ненабагато довше і теж заснув, не додивившись новорічну кінокомедію. Тільки тато з мамою просиділи до пізньої ночі. Поки привітали по телефону і скайпу всіх друзів та знайомих, поки передивилися всі святкові програми... Нарешті, під ранок, помучені полягали спати, бажаючи одне одному щасливого Нового року...

Сергієві стислося серце. Він знову почувався самотнім і покинутим. Але не довго. Його смуток умить розвіяло спогадом про вчорашній вечір, про запилене фортепіано, що радісно ожило під його пальцями, і про маленьку Яринку, яка так збентежено-щасливо вслухалася в його музику.

«Мене ще ніхто ніколи так гарно не слухав», — задоволено подумав Сергій, і вперше після аварії на його обличчі засяяла щаслива усмішка...

Хоча шкільні канікули тривали два тижні, працівники школи-інтернату мали лише один вихідний. Другого січня о дев’ятій ранку Микола Павлович уже сидів у приймальні директора.

Василь Степанович приїхав чверть на десяту.

— Миколо, тебе що, з хати вигнали? — здивовано запитав він.

— Василю Степановичу, у нас тут таке!

— Що сталося? Щось із дітьми? Чому одразу не подзвонив мені на мобільний?!

— Та ні, заспокойтеся, тут інше. Зараз розкажу, давайте все по черзі.

Микола Павлович сів за стіл навпроти і почав розповідати про Сергія з Яринкою. Директор мовчки вислухав, відтак прочинив вікно і запалив цигарку.

— Цікаво, — зауважив він, — а що записано в результатах досліджень, з якими дівчинка поступила до нас?

— Василю Степановичу, я вас прошу! Які там результати? Ви думаєте, її хтось колись ретельно обстежував?

У нас же на цілу область один нормальний апарат, і той ледве дихає. А в районах слух у дітей досі перевіряють дідівськими методами. Скажіть, хто буде нещасну дитину з сиротинця возити за сто п’ятдесят кілометрів в обласний центр, щоб перевірити, чи вона дійсно абсолютно глуха, чи все ж вловлює якісь частоти?

— Що правда, то правда... Але нічого, ми це виправимо. Я передзвоню в Київ, попрошу поставити Ярину на чергу на обстеження в медичний інститут. У них там хороше обладнання, та й фахівці відповідні. А поки що сам поспостерігай за нею.