Джон Грін - Паперові міста

Ми засипаємо нотатник землею, притоптуємо. Там незабаром знову виросте трава. І стане нашим чарівним нестриженим волоссям могил.

Дорогою назад в універмаг Аґлое ми сплітаємо шорсткі від землі долоні. Я допомагаю Марго перенести речі — оберемок одягу, туалетне причандалля, офісне крісло — до авта. Така це важлива мить, що, здавалося б, від розмови має стати легше, аж ні — стає тільки важче.

Ми стоїмо на стоянці біля одноповерхового мотелю — прощання вже неминуче.

— Я куплю мобільник і дзвонитиму тобі,— каже Марго. — І на мейл писатиму. І лишатиму загадкові коменти до статті про «паперові міста».

Я всміхаюся.

— Напишу тобі, коли додому повернуся, — обіцяю я. — І чекатиму на відповідь.

— Слово даю. І ще побачимося. Я не прощаюся з тобою назавжди.

— Може, наприкінці літа зустрінемося якось перед навчанням…

— Ага, — погоджується Марго. — Непогана ідея.

Усміхнувшись, я киваю. Вона відвертається, а я думаю, чи всерйоз вона все це мені допіру сказала, і раптом бачу, що у неї тремтять плечі. Вона плаче.

— Ну, побачимося. А поки що писатиму, — кажу я.

— Так, — відповідає Марго, не обертаючись, хрипким голосом. — І я теж.

Ця розмова дозволяє нам хоч якось тримати себе в руках, щоб не зірватися. Малюючи в уяві майбутнє, ми можемо зробити його реальним або не зробити, але уявляти майбутнє все ж таки необхідно. Світло і виливається, і вливається.

Тут, на стоянці, я раптом усвідомлюю, що ще ніколи в житті не був так далеко від домівки і що я закоханий у Марго, але не можу поїхати з нею. Сподіваюся, це завдання для героя, бо я в житті ще не робив нічого важчого.

Я думаю про те, що зараз Марго сяде в своє авто, але вона все не сідає. Нарешті обертається до мене, і я бачу її мокрі очі. Простір поміж нами зникає. Ми востаннє граємо на обірваних струнах одне одного.

Я відчуваю долоні Марго в себе на спині. Ми цілуємося в темряві, але очі у мене розплющені, у Марго теж. Вона стоїть так близько, що я її бачу, тому що навіть зараз, поночі, на околиці паперового міста Аґлое з неї крізь шпарини цідиться невидиме світло. Поцілувавшись, ми притуляємося чолами і довго дивимося одне на одного. Так, я дуже добре бачу її у цій надтріснутій темряві.

Вперше я довідався про паперові міста під час подорожі, в коледжі на першому курсі. Ми з приятелем наткнулися на одне таке поселення, коли їздили туди-назад безлюдним відтинком траси в Південній Дакоті, шукаючи позначене на мапі містечко, — наскільки пригадую, називалося воно Голен. Зрештою ми просто постукали в якийсь будинок. Нам відчинила доброзичлива жінка і сказала, що їй це питання ставлять уже не вперше. Вона пояснила, що містечко, яке ми шукаємо, існує лише на мапі.

Історія Аґлое, описана в цій книжці, здебільшого правдива. Спочатку «паперове містечко» з’явилося на мапі — щоб можна було виявляти порушення авторського права. Покупці мап «Ессо» раз у раз намагалися його відшукати, аж хтось побудував там універмаг, і Аґлое стало реальним. Відтоді як Отто Ґ. Ліндберг і Ернст Алперс вигадали Аґлое, в картографії багато чого змінилося. Однак і досі картографи користуються «паперовими містами» як пастками, як показала моя дивна мандрівка в Південну Дакоту.

Універмагу в Аґлое вже немає. Та мені здається, якби місто знову з’явилося на мапах, хтось би його відбудував.

Збірка статей та есеїв, присвячених ратифікації конституції США. — Тут і далі прим. пер.

Мустела — дрібний хижак, різновид ласиці.

«Паблікс», «Волмарт» — відомі мережі супермаркетів у Північній Америці.

Цитата з Євангелія від Матвія, 20:16 (пер. І. Огієнка).

Ibid. 5:5.

В юдаїзмі прийом 12-літніх дівчаток у доросле юдаїстське об’єднання.

Відомий приватний університет в Північній Кароліні.

Фраза про рибу згадується у фільмі «Хрещений батько»: це старовинне сицилійське послання, яке означає насильницьку смерть.

Найвищий хмарочос у Орландо й загалом у Центральній Флориді.

Монумент Вашингтона — обеліск на честь Джорджа Вашингтона, першого президента США, збудований у столиці США.

Американський фільм про косатку Віллі в неволі.

Сагре diem (лат. «лови день») — крилатий вислів, що означає «лови момент», гасло епікурейців.