Джон Грін - Паперові міста

Всю ніч з середи на четвер і весь четвер я намагався скористатися з того, що зрозумів про Марго: я сподівався побачити якийсь зв’язок поміж малою і путівниками, поміж Вітменом і мапами, щоб розгадати маршрут її подорожі. Але я дедалі більше замислювався про те, що, либонь, її настільки захопила радість звільнення, що вона припинила сипати на стежину хлібні крихти. І в такому разі ця мала, якої Марго нам показувати не хотіла, може бути єдиною вказівкою на те, де вона зараз. Але ж і на мапі конкретних координат не було. Навіть Катскілл-парк, що зацікавив мене тим, що розташувався не поблизу великого міста, був досить великий і населений, щоб знайти там однісіньку дівчину. У «Пісні про себе» згадувалися деякі місця в Нью-Йорку, але їх було так багато, що всі не обійти. Як знайти крапочку на мапі, якщо вона рухається від мегаполіса до мегаполіса?

Коли в п’ятницю вранці до мене в кімнату зайшли батьки, я вже знову сидів над путівниками. Батьки рідко приходили до мене разом, і я раптом перелякався, що вони принесли погані новини про Марго, але потім згадав, що сьогодні вручення атестатів.

— Ну, готовий, друже?

— Ага. Ну, тобто нічого в цьому заході особливого, але буде прикольно.

— Школу закінчуєш раз у житті,— сказала мама.

— Ага, — погодився я. Вони сіли навпроти мене на ліжко. Я помітив, що вони перезирнулися і хихикнули. — Що таке? — поцікавився я.

— Хочемо вручити тобі подарунок з нагоди закінчення школи, — пояснила мама. — Квентине, ми тобою дуже пишаємося. Ти — найбільше наше досягнення, для тебе це дуже важливий день, і ми… ти просто чудовий парубок.

Я з усмішкою дивився на них. А тато простягнув крихітний подаруночок у блакитний обгортці.

— Ні! — вигукнув я, хапаючи його.

— Ну ж бо, розгортай.

— Не може бути, — сказав я, дивлячись на коробочку. Завбільшки мов ключ. І важить мов ключ. Я струснув її — там щось загриміло, мов ключ.

— Розгортай, любий, — наполягала мама.

Я зірвав обгортку. КЛЮЧ! Я уважно його розглянув. Від «форда»! У нас «форда» не було.

— Ви мені авто купили?!

— Ага, — відказав тато. — Не зовсім нове, але йому тільки два роки, пробіг — усього двадцять тисяч миль.

Я підскочив і обійняв їх обох.

— І воно моє?

— Так! — майже крикнула мама.

У мене машина! Машина! Моя власна!

Я відліпився від батьків і, волаючи «Дякую-дякую-дякую-дякую-дякую-дякую», перелетів через вітальню, ривком відчинив двері надвір — хоча був тільки в старій футболці й боксерках. Там стояв мінівен «форд» з величезним синім бантом.

Батьки купили мені мінівен. З-поміж усього розмаїття авт вони вибрали саме його. Мінівен. О Боже Транспортної Справедливості, навіщо ти так знущаєшся з мене? Мінівене, ти — мов камінь у мене на шиї! Каїнова печать! Прокляття з високою стелею і мінімумом кінських сил!

Я зробив відважне обличчя і розвернувся.

— Дякую-дякую-дякую! — повторив я, але, без сумніву, вже з меншим почуттям, адже вдавати колишній захват я не міг.

— Ми знали, що тобі дуже подобається мій мінівен, — сказала мама. Вони з татом просто сяяли — вони ж не сумнівалися, що це і є авто моєї мрії.

— З друзями буде добре кататися! — додав тато. Подумати тільки, вони в мене фахівці з аналізу й розуміння людської психології.

— Слухай, — провадив тато, — нам треба скоріше виїхати, якщо ми хочемо зайняти хороші місця.

А я ще не помився й не одягнувся! Загалом, пишно вбиратися я і не планував, але все ж таки…

— Мені там о пів на першу треба бути, — сказав я. — І підготуватися треба.

Тато насупився.

— Але я хочу зайняти місце, звідки все видно і можна фотогра…

Я перебив його:

— Я можу приїхати на СВОЄМУ АВТІ. Можу приїхати САМ на ВЛАСНОМУ АВТІ,— я широко всміхнувся.

— Атож! — схвильовано погодилася мама. І яка до біса різниця: це все-таки авто. Їздити на власному мінівені все одно краще, ніж на чужому.

Я повернувся до комп’ютера і розповів Радарові й Лейсі (Бена в чаті не було) про свій мінівен.

ОМНІПЕДИСТ96:чудові новини. Можна я зайду і поставлю тобі кулер в багажник? мої на вручення зі мною поїдуть, я не хочу, щоб вони його бачили.

К-ВОСКРЕСЛИЙ:Не проблема. А що в кулері?

ОМНІПЕДИСТ96:Ну, оскільки на моїй вечірці ніхто не пив, у мене лишилося 212 пляшок пива, і ми беремо його з собою на вечірку до Лейсі, яка відбудеться сьогодні.

К-ВОСКРЕСЛИЙ:212 пляшок пива?

ОМНІПЕДИСТ96:Кулер великий.

Тут у чат вийшов Бен і ЗАКРИЧАВ, що він уже прийняв душ, що він голий і що йому лишилося одягти мантію і конфедератку. І ми почали обговорювати, як з’явимося на вручення голяка. Коли всі вийшли з чату і заходилися збиратися, я пішов у душ і випростався на весь зріст, щоб вода била мені в обличчя, а сам почав думати. Нью-Йорк чи Каліфорнія? Чикаго чи Округ Колумбія? Я ж тепер теж можу поїхати, у мене теж є авто, як і в Марго. Я можу об’їхати всі п’ять міст, і, навіть якщо не знайду її, це все одно буде краще, ніж варитися ціле літо в Орландо. Але ні. Це все одно як прокрастися до «Морського світу». Вигадуєш бездоганний план, з блиском утілюєш у життя, а потім — нічого. Просто «Морський світ», тільки темніший. Марго мені казала: задоволення не в тому, щоб зробити, а в самому плануванні.