Богдан Логвиненко - Saint Porno. Історія про кіно і тіло

Російські ліричні зірки приїжджали, давали концерти, вони були відомі і впізнавані, їх кліпи крутили і знали. Без української музики ми взагалі були цілком і повністю в російській орбіті. Наша молодість і юність була географічно в українському містечку, але культурно — у російській глибинці, в яку час від часу з культурної столиці, тобто Москви, приїжджали знані виконавці. Ми разом з Андрієм їздили на ці концерти. Йому було лише сімнадцять, він їздив на мотоциклі «Ява». Тоді будь-який спосіб пересування був справжньою розкішшю. В кліпах рокери їздили на байках, і це було нашою спільною щасливою юністю. Нас об’єднувала любов до вітру в обличчя, щоправда, лише коли ми мали гроші на бензин. Нас об’єднувала і любов до романтизму, що давав нам російський рок.

Якось після кількох місяців поцілунків я подумала запросити Андрія додому, коли нікого не було. Але побоялася.

— Добре, що не запросила, — потім сказав він. — Я подумав би, що ти якась шлюха.

Вже значно пізніше я часто зупинялася у них удома. Якось Андрій зі своїми батьками поїхав на цвинтар, а я лишилася у них сама. Я добре пам’ятаю той день. Він залишив ноутбук увімкненим, і я порсалася у його записах і папках. Не пам’ятаю, чи щось шукала, чи хотіла знайти якийсь компромат. Знайшла порновідео зі школяркою. Мене від нього мало не знудило. Я намагалася зрозуміти, нащо це дивляться. Але мені було соромно навіть зізнатися, що я його знайшла, тому я так і не спитала в Андрія, для чого це йому. Такий цнотливий був хлопчик, сам не хотів сексу так довго і казав, що міг би подумати, що я шлюха. А вдома потайки дивився собі порнушку.

Мені хотілося іншого життя, і я шукала його через якісь корисні справи, у яких могла знадобитися. У школі я почувалася непотребом, а в розповсюдженні аудіокасет — незамінною людиною. Експертом із розповсюдження. Школа не так скоро закінчилась. Я не закінчила її з якимись відзнаками, не пішла в інститут, не почала шукати якоїсь престижної посади, щоб «пристроїтись». У мене було дивне життя, самоосвіта і постійна робота над собою.

Втім, мене ніколи не покидало одне відчуття. Я пам’ятаю його завжди — і тоді, і зараз. Відстороненість. Це іноді так, наче ти сам собі снишся і дивишся на все, що відбувається з тобою, зі сторони і от, навіть вчиняючи якісь дії, навіть коли взаємодієш із соціумом, бачиш себе збоку. Тоді я дивилася на свою школу збоку, відсторонено, не заглиблюючись у процес, а навпаки — наче спостерігала за матчем з трибуни.

Відстороненість була завжди соціальною, але не тактильною. Мені завжди надзвичайно важливими були доторки. Якимось чином я виростала дуже тактильною. Бабуся мене привчила до своїх рук, вона робила просто неймовірний масаж, чуттєвий і розслаблювальний. Вона ніколи б не подумала, що настільки сильно увійде в мої особисті стосунки.

Тоді у суспільстві фактично вважалося, що масаж — це синонім проституції. Так і досі безліч людей думає, мені здається. Але я привчала усіх своїх хлопців, щоб робили мені масажі, як бабця, за її рецептом.

З Андрієм ми разом переїхали до Києва. Це місто видавалося мені безрозмірним, я страшенно любила тут гуляти. У Києві відчувався якийсь смак свободи, якого не вистачало вдома. Андрій пішов працювати на комп’ютерний склад. Там працювало саме бидло. Під його впливом він змінювався на очах. Його погляди трансформувалися у строгій відповідності до бидла, з яким він працював. Якось ми зібралися разом із його співробітниками. Я сиділа і слухала. Вони обговорювали Беркову. Я не любила порно, але мене обурювала їх позиція. Беркова саме тоді була учасницею російського реаліті-шоу «Дом-2», і з нею там стався секс-скандал. Відео, на якому вона займалася сексом з учасником передачі, потрапило у мережу. Хлопці називали її проституткою і говорили про те, що героєм програми став хлопець. Я не могла зрозуміти — чому? Чому дівчина, яка добровільно зайнялася сексом перед камерою з хлопцем, — жертва, принижена й опущена, а чоловік — безапеляційний переможець?

Таким став у нас і секс, і взагалі все. Андрій змінювався на очах. Я почувалась ніби зобов’язаною йому. Його перестало цікавити моє задоволення, моя безпека, мої оргазми. Я готувала йому сніданок перед роботою, у судочки складала обід, готувалась до його приходу ввечері. Він перетворювався на типового чоловіка на дивані з пивом перед телевізором, це все наче архетип з дитинства, воно насувалося на мене з такою швидкістю, як наслідки ядерного вибуху. Я не могла позбутися цього відчуття відстороненості, наче знову існувало дві половини мене. Одна — та, що в стосунках, а друга — стоїть, спостерігає за цим і крутить пальцем біля скроні.