Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Люди кажуть, що він заслуговує на другий шанс, — промовив суддя Флаверс. — Що ж, дамо йому цей шанс.

15 квітня 1982 року, об одинадцятій годині ранку, після двох із половиною років, проведених у трьох психіатричних шпиталях максимально суворого режиму, Біллі Мілліган повернувся до Афін.

Я регулярно його навідую й розмовляю з Алленом або Томмі. Вони кажуть, що члени «сім’ї» вже давно не мають спільної свідомості. Аллен чує в голові голоси з британським і югославським акцентами, проте Аллен і Томмі не можуть встановити зв’язок ані з Артуром і Рейдженом, ані один із одним. Спілкування між внутрішніми «я» обірвалось. Багато часу пропадає невідомо куди. На момент написання цієї післямови Учитель іще не повернувся.

Томмі пише пейзажі, Денні — натюрморти. Аллен малює портрети. До того ж він узявся за перо й тепер описує нечувані події, що відбувались із ним у Лімі, Дайтоні й Колумбусі, і те, як його «люди» змогли все стерпіти й вижити.

Лікар Девід Кол розпочав складну роботу — він повинен виправити шкоду, завдану пацієнтові за два з половиною роки, і знову скласти докупи всі частинки мозаїки. Невідомо, скільки на це піде часу.

Через повернення Біллі Міллігана до Афін у Колумбусі знову здійнявся галас, і юнака це засмутило. Проте його підбадьорила стаття в студентській газеті Університету Огайо. 12 квітня, коли вже було відомо, що Біллі переводять, газета «Пост» написала:

[…] Мілліган прибуває до Афін, щоб лікуватись у тутешніх фахівців. Йому й так уже добряче дісталось від життя, тож наша місцева громада могла б дещо для нього зробити: надати йому моральну підтримку, якої він так потребує. […] Ми не вимагаємо, щоб усі прийняли Міллігана з розпростертими обіймами, але ми просимо розуміння. Це найменше з того, на що він заслуговує.

Афіни, штат Огайо

7 травня 1982 року

Серед багатьох документів, які я вивчив перед написанням цієї книжки, я знайшов два незвичайні звіти про результати електроенцефалограм Біллі Міллігана. Їх було зроблено у травні 1978 року різними лікарями з інтервалом у два тижні, коли за приписом суду Біллі проходив експертизу в шпиталі Гардинґа. Нещодавні наукові дослідження пролили нове світло на значення Мілліганових ЕЕГ.

Лікар Френк В. Патнем, психіатр Національного інституту психічного здоров’я, виявив, що в пацієнтів із синдромом множинної особистості фізіологічні характеристики стрижневої особистості й кожного з альтер-его істотно відрізняються. У них, наприклад, спостерігаються різні шкірно-гальванічні реакції та графіки активності мозкових хвиль.

Нещодавно я мав телефонну бесіду з лікарем Патнемом. Ми обговорили результати його досліду, які він представив у травні 1982 року на конференції Американської психіатричної асоціації в Торонто. Він провів низку ЕЕГ десятьом пацієнтам із синдромом множинної особистості. У кожному випадку тестувались стрижнева особистість і дві-три інші особистості. Для порівняння лікар обрав десятьох здорових людей тієї ж статі й віку, що і його піддослідні. Здорових людей попросили вигадати собі кількох альтер-его з детальними біографіями та індивідуальними рисами й потренуватись «перемикатися» між цими особистостями.

ЕЕГ кожної стрижневої та альтер-особистості проводились у довільному порядку впродовж п’яти днів — загалом п’ятнадцять-двадцять тестів на одну людину. У здорових індивідів і їхніх вигаданих внутрішніх «я» не спостерігалось помітної різниці в активності мозкових хвиль, проте різні альтер-его пацієнтів із синдромом множинної особистості продемонстрували суттєві відмінності як від стрижневої особистості, так і одне від одного.

Як стверджує журнал «Саєнс Ньюз» від 29 травня 1982 року, відкриття лікаря Патнема підтверджує й дослідження, проведене в Інституті життя, що в Гартфорді, штат Коннектикут. Коллін Пітбладо, тамтешній психолог, повідомив, що отримав схожі результати, працюючи з пацієнтом із чотирма особистостями.

Дізнавшись про ці нові дослідження, я переглянув свої папери і знайшов результати Мілліганових ЕЕГ, зроблених за чотири роки до того, як Патнем оприлюднив підсумки свого експерименту.

9 травня 1978 року лікар П.Р. Гайман, доктор медичних наук, повідомив, що електроенцефалограма, зроблена того дня, була «аномальною». Через активність у потиличній частині правої півкулі тета- і дельта-хвиль [низькочастотні хвилі, що зазвичай не реєструються на ЕЕГ дорослої людини, якщо та не спить, але реєструються в дітей] лікар Гайман написав, що ця аномалія, певно, пояснюється технічними неполадками. Проте він підкреслив, що «технік не зміг виявити дефект, хоча поміняв електрод». Лікар порадив зробити повторну ЕЕГ.