Андрій Новік - Останній спадок

Проблем додалося, коли після року тяжкої праці Стен не витримав і прийшов додому, ледь тримаючись на ногах і голосно наспівуючи: «Suddenly, I’m not half the man I used to be…There’s a shadow hanging over me…» [23] Слова пісні британського гурту The Beatles — Yesterday 1965 року. У перекладі звучать так: «Несподівано я став уже не тим, ким був раніше, зневіра опанувала мене…» Це почало повторюватися дедалі частіше. Спочатку Мелані списувала все на робоче напруження: чоловік надто мало відпочивав, аби спокійними очима дивитися на навколишній світ. Йому всюди вчувалися накази директорів, а рука з наручним годинником, звіряючи час, то підіймалася, то опускалася мимоволі. Усе його життя було підпорядковане графіку, у якому не припускалося відхилення й на йоту. Скидалося на те, що Стен уже й не жив сьогоденням. Виконавши плани на вчора та сьогодні, одразу мусив виконувати поставлені на завтра та післязавтра. І хоч таких роботів в Америці на кожному кроці десятками можна нарахувати, жінка плекала надії, що її життя буде інакшим. Кожен сподівається, що в нього не буде так, як у всіх, ідеалізуючи своє майбутнє. Проте люди забувають, що гільйотина рубає мудру й дурну голови однаково.

Сенді з Джессікою росли швидко, а їхній батько повільно тонув у хвилях алкоголю. За останні два роки Стен забув, що означає бути батьком і чоловіком, віддавши себе повністю на ґвалтування моральній немічності. Мелані намагалася вгамувати чоловіка й переконати не псувати життя собі та їм, але марно. Жалітися матері Мелані не наважувалася. Батьки були надто емоційно вразливими, тому під час кожної телефонної розмови донька описувала їм радощі подружнього життя. Жінка змирилася: нехай сім’я й не ідеальна, як мріялося раніше, проте багато американських сімей, що мають проблеми з алкоголем, якось же з цим живуть.

«І ми зможемо».

Такими думками Мелані жила досить довго. Жінка навіть шукала якусь інформацію чи поради психологів про те, як краще поводитися з чоловіком-алкоголіком, аби не втратити сім’ю.

А потім Стен ударив дружину. Уперше. Суперечка переросла в крики, і чоловік, не витримавши психологічного тиску на свій пропитий до самого дна мозок, врізав жінці по обличчі долонею. Мелані відразу почервоніла, а потім розридалася чи то від болю, чи то від несподіванки — сама не розуміла. На щастя, Стен отямився й півночі провів на колінах, вимолюючи прощення коханої. Вона пробачила. Пробачила вперше. Пробачила вдруге. Мелані пробачала чоловікові кожен скандал. На першому місці завжди стояла сім’я та її збереження — навіть ціною власного здоров’я.

Півроку тому Стен приїхав додому з новорічної корпоративної вечірки на таксі з розірваними штанами та сорочкою навиворіт. У радіусі кількох метрів від нього тхнуло віскі й жіночими парфумами. Чоловік усміхався й не казав жодного слова на своє виправдання, наче нічого негідного не трапилося. Так, він переспав зі співробітницею із сусіднього відділу, але його дружина не має права щось удіяти, хоч якось заперечити. Усе мало зійти з рук, як і завжди. Ідеально як для такого самозакоханого типа, як він. У сліпучому сяйві сексу й алкоголю він відчував свою владу кожною зогнилою клітиною тіла. От тільки тут він помилився, бо навіть не припускав, що то межа, яку переступати не вартувало. Мелані скипіла. Усе, що було під рукою, з метеоритною швидкістю полетіло в нього, утім так і не влучивши в ціль. На шум прибігли перелякані донечки, не розуміючи, що відбувається між їхніми ще донедавна закоханими батьками. Стен не витримав такого хаосу та крику — назовні виліз його внутрішній демон: очі налилися кров’ю, а з рота полетіла слина. Тоді він уперше вдарив доньок. Тоді вперше Мелані не розуміла, хто насправді стоїть перед нею. Тоді вона вперше боялася чоловіка по-справжньому, руки тремтіли, шкірою шугонули мурашки, а мозок застиг у не знаній досі прохолоді. Іноді люди, які тобі на диво швидко стають рідними, виявляються надто чужими, аби довірити перебування в одній кімнаті. Відтоді Мелані боялася. Боялась завжди.

Двері відчинилися й одразу голосно гримнули, від чого Мелані здригнулася, продовжуючи, проте, повільно нарізати цибулю. За мить до входу на кухню підійшов Стен. Очі блищать, волосся скуйовджене, а з рота тхне тухлою рибою. У фігурі, що розплилася, заледве можна було розгледіти широкі плечі, що хоч якось натякали на колишню спортивну форму. Усміхаючись і похитуючись, як корабель на штормових хвилях, Стен закрокував до жінки. Важливо було уникати необдуманих рухів, що могли призвести до катастрофи, тому рука продовжувала нібито спокійно різати цибулю.