Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Палати спорожніли, але роботи прибувало. Щоранку койки зміщалися до центру таким чином, щоб практикантки могли натерти підлогу важкою машиною, аж дівчата заледве тримали рівновагу. Мели підлоги тричі на день. Вимивали вивільнені шафки, окурювали матраци; полірували латунні гачки для пальт, дверні ручки і замкові свердловини. Відтирали карболкою двері та плінтуси, а також ліжка — залізні рами та пружини. Практикантки нишпорили скрізь, вимиваючи й висушуючи судна і пляшки, доки ті не починали блищати, як обідні тарілки. Тритонні армійські вантажівки підїжджали до навантажувальних майданчиків, привозячи ще більше ліжок — брудних, старих, які слід було ретельно й багато разів відшкребти, доки їх не заносили у коридор і не складали штабелями, а потім промивали карболкою. Між цими завданнями — можливо, дюжину разів на день — практикантки крижаною водою мили свої потріскані й до крові обморожені руки. Війна проти мікробів не припинялася ніколи. Практиканток посвячували в культ гігієни. Вони дізналися, що не існує нічого гидкішого, як ріжок пухової ковдри, який звішується під ліжко, приховуючи у складках батальйон, а то й цілу дивізію бактерій. Повсякденна практика кип'ятіння, чищення, полірування і протирання стала знаком професійної студентської гордості, на вівтар якої мав бути принесений весь особистий комфорт.

Санітари привозили з розвантажувальних майданчиків безліч нових поставок, які треба було розпакувати, інвентаризувати та скласти: пов'язки, миски, шприци, три нові автоклави і багато пакетів з позначкою «Мішки Баньяна»: ще не пояснили, як ними користуватися. Привезли додаткову шафу-аптечку, яку поставили й заповнили, тричі вимивши. Цю шафу замкнули, а ключа лишили у сестри Драммонд, але якось уранці Брайоні побачила всередині ряди пляшок з етикетками «Морфін». Коли її виряджали з різними дорученнями, вона бачила, що інші практикантки так само готують палати. Одна з таких палат уже зовсім спорожніла від пацієнтів і тьмяно поблискувала в безкраїй тиші, очікуючи. Але не можна було ставити питання. За рік до цього, одразу після оголошення війни, палати нагорі повністю закрили, використовуючи як захист од бомбардувань. Операційні зараз були у підвалі. На першому поверсі вікна були затемнені, а всі слухові віконці — зацементовані.

Генерал армії здійснив екскурсію в лікарню у супроводі півдюжини консультантів. Не було жодних церемоній, навіть не западала тиша, коли вони обходили палати. Зазвичай, коли приходили такі поважні гості, правила проголошували: ніс кожного пацієнта мав стирчати рівно посередині верхньої частини ковдри. Але тепер геть не було часу на підготовку. Генерал і його почет пройшлися відділенням, бурмочучи і киваючи, а потім поїхали.

Занепокоєння зростало, але було мало можливостей висувати здогади, та й усе одно — це було офіційно заборонено. Коли практикантки не чергували, то навчалися — відвідували лекції або відкриті операції, поодинці або разом. І харчування, і сон відбувалися під наглядом, так наче вони були новачками у дівчачій школі Родін [54] Одна з привілейованих жіночих шкіл (заснована 1885 р.), графство Сассекс. . Коли Фіона, чиє ліжко стояло поруч з ліжком Брайоні, відсунула свою тарілку і оголосила, ні до кого окремо не звертаючись, що «клінічно не здатна» їсти відварні овочі з бульйонними кубиками, старша сестра з об'єднання імені міс Найтінґейл стояла над нею доти, доки та не доїла останній шматок. Фіона була приятелькою Брайоні, як вважалося; першого ж вечора попередньої підготовки вона попросила Брайоні підстригти їй нігті на правій руці, пояснюючи це тим, що не вміє тримати ножиці лівою рукою, і мама завжди робила це за неї. Нова товаришка була руда, веснянкувата, що одразу автоматично насторожило Брайоні. Але, на відміну від Лоли, Фіона була гучноголоса, весела, з ямочками на руках, а ще величезним бюстом — об'єктом дівочих глузувань: як сміялись дівчата, завдяки цій принаді не минути Фіоні одного дня стати старшою сестрою. Її рідні жили у Челсі. Однієї ночі вона зі свого ліжка прошепотіла, що її батько очікує на запрошення у військовий кабінет Черчилля. Та коли проголосили склад міністерства, його прізвища не виявилося незбіг, Фіона нічого не казала, тож Брайоні вирішила: краще не розпитувати. За ці перші місяці попередньої підготовки у Фіони і Брайоні було мало шансів з'ясувати, чи справді вони подобаються одна одній. Для них зручніше було припустити, що так і є — саме так вони й вчинили. Вони були одними з небагатьох, хто взагалі не мав медичної освіти. Більшість дівчат уже пройшла курси першої допомоги, уже побувала у волонтерських лавах і знала, що таке кров і трупи — або принаймні так стверджувала.