Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Але так і було. Лікарня поступово, протягом багатьох днів, непомітно спорожніла. Здавалося, суто випадково, через епідемію міцного здоров'я, що менш кмітливі практикантки приписували ефективності власних оздоровчих методик. Тільки поволі стала виявлятись інша картина. Порожні ліжка у її відділеннях, як і в інших, примножувалися, наче смерті вночі. Брайоні здавалося, що віддалені кроки у просторих натертих коридорах звучали приглушено, вибачливо, а колись вони були упевнені та жваві. Робітники, які прийшли поміняти барабани у пожежних шлангів на сходових майданчиках біля ліфтів і поставити нові відра протипожежного піску, працювали цілодобово, без перерви, але ні з ким не говорили, навіть із санітарами. У відділенні були зайняті лише вісім місць із двадцятьох, і хоча робота стала ще важчою, ніж доти, якийсь неспокій, майже забобонний страх, заважав медсестрам-практиканткам нарікати, коли вони сідали вдвох почаювати. Усі вони стали, як правило, спокійнішими, приймаючи все як є. Вони припинили показувати одна одній руки, щоб порівняти обморожені місця.

Окрім того, була постійна й наскрізна тривога учениць через можливі помилки. Усі вони жили в острасі перед сестрою Марджорі Драммонд, її загрозливою сухою усмішкою і м'яким виразом обличчя, що передувало гніву. Брайоні знала, що за останній час наробила силу помилок. Чотири дні тому, незважаючи на ретельний інструктаж, її підопічний пацієнт випив карболове полоскання — за словами санітара-очевидця, вихльостав це за раз, як пінту «Гіннеса» — і все виблював просто на ковдру. Брайоні також знала, що сестра Драммонд помітила, як вона несла лише три судна, тоді як треба носити шість, наче завантажений роботою офіціант у «Ля Куполі» [52] La Coupole — ресторан у Парижі. . Можливо, були й інші помилки, про які вона забула від утоми або про які навіть і не знала. Вона взагалі була схильна неправильно поводитися — у моменти задуми зазвичай переминалася з ноги на ногу, що особливо дратувало її зверхницю. Провали і недбальства можна було перелічити за декілька днів: не так поставлений віник, ковдра складена етикеткою догори, а накрохмалений комірець жалюгідно перекосився; ліжка на коліщатках не вишикувалися рівно; зайшла до палати з порожніми руками,— усе це мовчки відзначалося, доки терпець не вривався, і якщо ти не помітила ознак наближення гніву, він впаде як сніг на голову. І це саме тоді, коли здається, що ти все робиш як слід.

Але останнім часом сестра не кидала свого сухого усміху у бік практиканток, не зверталася до них придушеним голосом, який доводив їх до жаху. Її наче змучили власні ж напади. Вона була стривожена, переобтяжена і часто стояла у відділенні чоловічої хірургії, довго радячись з колегою, або взагалі зникала на два дні.

В інших умовах, маючи іншу професію, вона здавалася б наділеною материнським шармом завдяки своєму пухкому, ба навіть чуттєвому личку, на якому непідфарбовані вуста зберігали яскраву свіжість природних барв і повнокровно випиналися, а рожевощоке обличчя з ляльковим здоровим рум'янцем передбачало люб'язний характер. Це враження розвіялося, коли етажерка з групи Брайоні, дебела повільна дівчина з невинним волооким поглядом, наразилася на силу люті цієї сестри. Медсестру Ленґленд скерували до чоловічої хірургії та попросили допомогти підготувати молодого солдата до апендектомії. Залишившись з ним на хвилину чи два наодинці, вона побазікала з хворим і зронила кілька обнадійливих слів з приводу його випробування. Певно, він поставив звичне питання — як її звати, і сталося так, що вона порушила святе правило. Це чітко викладено у посібнику, хоча ніхто не здогадується, як важливо рахуватися з цим приписом. За кілька годин військовий отямився від наркозу і пробурмотів ім'я медсестри-практикантки, а поруч стояла старша сестра. І тепер медсестру Ленґленд відправляють на заслання, до її колишнього відділення, вона зазнала немилості. Інші медсестри зібралися в коло й уважно слухали. Якби нещасна Сьюзен Ленґленд недбало поставилася до обов'язків або жорстоко вбила дві дюжини хворих, і то не було б гірше. Нарешті сестра Драммонд скінчила свою довгу орацію про те, що ця дівчина спаплюжила традиції сестринського покликання міс Найтінґейл [53] Флоренс Найтінґейл (1820-1910) — британська медсестра, організатор і керівник загону санітарок під час Кримської війни. , долучитися до якого так прагнула, і слід вважати, що їй пощастило, якщо наступного місяця вона сортуватиме брудну білизну,— від цього не лише сама Ленґленд, але й половина дівчат залилася сльозами. Брайоні не плакала, але тої ночі, у ліжку, відчуваючи, що її зі страху досі морозить, вона знову гортала довідник, щоб нагадати собі, чи є інші питання етикету, які вона, може, проґавила. Вона прочитала напам'ять заповідь: у жодному разі під час спілкування з пацієнтом медсестра не повинна називати своє хрестильне ім'я.