Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

— Знімай його, ну! — волала кухарка. Безсумнівно, її роздратування було спрямоване на місіс Талліс. Долл відстрибнула від умивальника, перечепилася, мало не впавши, схопила дві шматини і почала знімати казан з вогню. Стало краще видно, і з хмарини пари випливла Поллі, покоївка, за словами всіх, простачка, яка лишалася в будинку ввечері, якщо випадала робота. Її великі довірливі очі були спрямовані на кухонний стіл. Сесилія перейшла до Бетті — хотіла побачити те, що всім уже було видно — величезну почорнілу бляху, нещодавно вийняту з духовки; на залізі тихо сичала смажена картопля. Картоплин було, певно, з сотню — нерівні ряди барви білого золота, які Бетті відшкрібала металевою лопаткою і перевертала. Унизу картоплини були липкі, блискучо-жовті, а краї подекуди мерехтіли перламутрово-брунатним відтінком, а іноді й філігранним мереживом навколо тріснутої шкуринки. Картопля була — тобто буде — ідеальна.

Перевернувши останній ряд, Бетті спитала:

— Мем, це покласти в картопляний салат?

— Саме так. Зріжте всю опалену шкоринку, витріть жир, покладіть це до великої тосканської салатниці та як слід полийте оливковою олією, а потім...— Емілі невизначено махнула у бік кошика з фруктами, біля дверей до комори, де могла бути цитрина, а могло й не бути.

Бетті звернулася до стелі:

— Це салат з брюссельської капусти?

— Годі, Бетті.

— Чи салат з цвітної капусти? Чи салат з хріновим соусом?

— Ти робиш багато галасу з нічого.

— Чи хлібний салат?

Один з близнят пирхнув.

Сесилія здогадалася, що буде далі, й так і трапилося. Бетті розвернулася до неї, схопила за руку та притягнула до себе.

— Міс Сі, така спека була, а нам страви замовили, і ми цілу днину парилися в пеклі, що аж кипіла кров .

Сцена була нова, глядачі були незвичним елементом, але дилема — досить знайома: як зберегти мир і не принизити матері. Окрім того, Сесилія знову вирішила піти до брата на терасу, тому було важливо вступити до переможної фракції та підштовхнути її до швидкого висновку. Вона відвела матір убік, і Бетті, досить добре обізнана з правилами, наказала всім повернутися до своїх справ. Емілі й Сесилія Талліси стояли біля відчинених дверей, що вели до кухонного городу.

— Люба моя, зараз дуже спекотно, і я не відмовлюся від ідеї салату.

— Емілі, я знаю, що надто спекотно, але Леон просто до смерті полюбляє печеню, яку готує Бетті. Він просто марить м'ясом. Я чула, як він вихвалявся перед містером Маршаллом.

— Боже мій,— промовила Емілі.

— Згодна. Я теж не хочу печені. Найкраще — хай кожний обере сам. Пошліть Поллі нарвати салату-латуку. Там у комірчині буряки. Бетті може зварити ще картоплі й остудити її.

— Люба, ти маєш рацію. Знаєш, мені б не хотілося підвести маленького Леона.

Отже, рішення було ухвалене, печеня врятована. Тактовно і граційно Бетті вирядила Долл почистити молоду картоплю, а Поллі вийшла, узявши ножа.

Коли вони вийшли з кухні, Емілі наділа затемнені окуляри й сказала:

— Я рада, що все обійшлося, бо насправді мене хвилює Брайоні. Знаю: вона засмутилася. Хандрить, блукає десь надворі, хочу її повернути.

— Хороша ідея. Я теж за неї хвилююся,— сказала Сесилія. Вона не збиралася відраджувати матір — хай буде подалі від тераси.

Вітальня, яка зранку прикувала увагу Сесилії світляними паралелограмами, тепер занурилася в морок, лише біля каміна горіла одна лампа. У прочинені скляні двері виднілося зеленувате небо, а на цьому тлі — знайомий силует: братові голова і плечі. Пробравшись через кімнату, Сесилія почула, як дзвенять кубики льоду в склянці, а опинившись надворі, розрізнила пахощі розчавленої м'яти, ромашки й піретруму, що оп'яняло ще сильніше, аніж уранці. Ніхто не пам'ятав навіть обличчя того тимчасово найнятого садівника, який і кілька років тому вигадав цю ідею — засадити шпаринки між бруківкою. У той час ніхто не розумів, чого, власне, він хоче. Може, саме тому його й звільнили.

— Сес! Я вже сорок хвилин чекаю, майже зварився.

— Пробач. Де моя склянка?

Біля стіни будинку на низькому дерев'яному столику стояла гасниця, освітлюючи такий собі міні-бар. Нарешті Сесилія отримала джин-тонік. Вона прикурила від Леонової цигарки й цокнулася з братом.

— Мені подобається ця сукня.

— Помітив?

— Повернися. Пречудово. Я й забув про цю твою родимку.

— Як там у банку?

— Нудно й винятково класно. Ми живемо, чекаючи на вечори й вихідні. А коли ти приїдеш у гості?

Вони зійшли з тераси й попрямували гравійною стежкою вздовж троянд. Перед ними виріс темний фонтан з Тритоном, який на тлі неба мінився зеленим у мерехтливому світлі. Було чутно плюскіт води, і Сесилії здалося, що вона вловила і її запах — сріблястий і гострий. А може, це пахне зі склянки у неї в руці.