Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Сесилія вийняла цигарку з пачки на плиті, а потім, згадавши, що сестра вже не дитина, запропонувала цигарку і Брайоні. Біля столу стояли два кухонні стільці, але Сесилія, притулившись спиною до умивальника, не запропонувала Брайоні сісти. Обидві жінки палили і чекали, як здавалося Брайоні, доки вивітриться дух хазяйки.

Сесилія озвалася тихим голосом:

— Коли я одержала твого листа, то звернулася до адвоката. Але зробити це непросто, якщо немає незаперечних нових доказів. Твого каяття тут замало. Лола все одно казатиме, що нічого не знає. Нашою єдиною надією був старий Гардмен — але він умер.

— Гардмен?

Суперечливі елементи — факт його смерті, його стосунок до цієї справи — збили Брайоні з пантелику, і вона стала напружувати пам'ять. Чи шукав Гардмен тої ночі близнят? Чи бачив він щось? Чи було в суді сказано щось таке, про що вона не знає?

— Хіба ти не знаєш, що він умер?

— Ні. Але...

— Неймовірно.

Спроби Сесилії дотримуватися нейтрального тону, який констатує факти, завершилися крахом. Схвильована, вона покинула кухню, протиснулася повз стіл, пройшла в інший кінець і стала в дверях спальні. Її голос був хрипкий, бо вона стримувала гнів.

— Як дивно, що Емілі не включила цієї події до опису пшениці й евакуйованих. У нього був рак. Може, боячись Божої кари, він в останні дні сказав щось дуже незручне для інших, дуже незручне тої миті.

— Але, Сі...

— Не називай мене так! — огризнулася вона. І повторила вже м'якшим тоном: — Будь ласка, не називай мене так.

Її пальці лежали на дверній ручці, і здавалося, що співбесіда добігає кінця. Сестра готувалася зникнути.

З неприродним виразом спокою на обличчі вона підбила підсумок для Брайоні:

— Ось за що я заплатила дві гінеї — щоб це дізнатися. Апеляції не зроблять лише тому, що ти через п'ять років вирішила розповісти правду.

— Я не розумію, про що це ти...— Брайоні хотіла перевести розмову на Гардмена, але Сесилія мусила висловити їй те, що багато разів прокручувала подумки:

— Це нескладно. Якщо ти брехала тоді, то чому суд має тобі повірити тепер? Немає жодних нових фактів, а ти — ненадійний свідок.

Брайоні пішла до умивальника, тримаючи недопалок. Їй було аж зле, її нудило. З шафи біля плити вона замість попільнички взяла блюдечко. Те, що сестра затаврувала її вчинок як злочин, було страшно чути. Але те, що з цього випливало, було ще страшніше. Слабка, дурна, розгублена, слизька, безхребетна — вона ненавиділа себе за всі ці риси, але ніколи не вважала себе брехливою. Як дивно і як чітко все це уявляє Сесилія! Очевидно і неспростовно. І ще — на мить Брайоні схотілося захищатися. Вона нікого не збиралася вводити в оману, вона чинила не зі злим наміром. Але хто в це повірить?

Вона стояла там, де перед тим Сесилія, спиною до умивальника, і, нездатна витримати сестринського погляду, сказала:

— Те, що я зробила,— жахливо. Я не сподіваюся, що ти мені пробачиш.

— Не переймайся за це,— заспокійливо відповіла Сесилія, і, на секунду чи дві, коли вона глибоко затягувалася цигаркою, Брайоні аж затремтіла від нереальних сподівань, які охопили її.— Не переймайся,— повторила сестра.— Я тобі ніколи не пробачу.

— Але якщо я не зможу виступити в суді, ніщо не зупинить мене від того, щоб розповісти всім, що я накоїла.

Коли сестра дико зареготалася, Брайоні зрозуміла, що боїться Сесилії. Цьому глузуванню було навіть важче протистояти, ніж гніву. Ця вузька кімната, смугаста, наче ґратована камера, містила таку історію емоцій, що ніхто й не уявляє. Брайоні не здавалася. Зрештою, вона репетирувала цю частину розмови.

— Я поїду в Суррей і поговорю з Емілі й батьком. Я все їм розповім.

— Так, ти писала це в листі. А що тобі заважає? У тебе було п'ять років. Чому ти мовчала?

— Спочатку я хотіла зустрітися з тобою.

Сесилія відійшла од дверей до спальні й зупинилася біля столу. Вона впустила недопалок до горлечка пляшки від стауту. Почувся короткий свист, і від чорного скла закурився тонкий димок. Вчинок сестри знову викликав у Брайоні нудоту. Дівчині здалося, що пляшки налляті по вінця. Вона подумала, чи не проковтнула щось несвіже, снідаючи.

— Я знаю, чому ти нічого не казала,— мовила Сесилія.— Бо думаєш так само, як і я. Вони більше не захочуть про це чути. Усі негаразди лишилися в минулому, красно дякувати. Що зроблено — зроблено. Навіщо зараз це ворушити? І ти ж чудово знаєш, що вони повірили словам Гардмена.

Брайоні відійшла од умивальника і стала просто навпроти сестри. Нелегко було дивитися на цю прекрасну маску.