Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

— А ти де?

— Біля Мордена. Це НМД [64] Emergency Medical Services — невідкладна медична допомога. .

Шпиталь невідкладної медичної допомоги на реквізованій ділянці, напевно, мав справу з по-справжньому тяжкими наслідками евакуації. Багато про що заборонялося говорити або питати. Дві сестри дивились одна на одну. Хоча вигляд у Сесилії був пом'ятий, наче вона щойно вилізла з ліжка, але вона погарнішала порівняно з тим, якою її пам'ятала Брайоні. Довге обличчя завжди було трохи дивним і вразливим — «кінське», казали про нього навіть найпалкіші залицяльники. Тепер це обличчя було сміливо-чуттєве, з пурпуровими повними вустами. Очі потемніли й збільшилися — від утоми, напевно. Або від печалі. Довгий тонкий ніс, витончено-різьблені ніздрі — у цьому щось було від масок або ліплених ликів, дуже непорушне. І важко було зрозуміти вираз такого обличчя. Вигляд сестри збільшив ніяковість Брайоні і змусив її відчути себе незграбною. Вона ледве знала цю жінку, яку не бачила п'ять років. Брайоні не могла нічого прийняти як належне. Вона шукала іншу нейтральну тему, але не існувало нічого такого, що не приведе до болючих тем, які все одно згадаються,— і саме тому, що не могла довше терпіти це мовчання і сестрин погляд, Брайоні нарешті вимовила:

— А батько тобі не писав?

— Ні.

Низхідний тон натякав, що вона не хоче про це розмовляти і не треба їй його листів чи відповідей, та й не стане вона на них відповідати.

— А тобі? — спитала Сесилія.

— Отримала листа кілька тижнів тому.

— Добре.

Більше не було чого казати. По ще одній паузі Брайоні спробувала знову зав'язати розмову:

— А як там удома?

— Не знаю. Я не в курсі. А ти?

— Емілі пише час до часу.

— Та які у неї новини, Брайоні?

І питання, і звернення на ім'я прозвучали сардонічно. Відганяючи спогади, Брайоні відчувала, що сестра викриває її як зрадницю.

— Вони прийняли евакуйованих, і Бетті цих нових ненавидить. Парк переорали під пшеницю.

Вона замовкла. Було безглуздо — стоячи тут, перелічувати всі ці дрібниці.

Але Сесилія холодно сказала:

— Продовжуй. Ще що?

— Ну, більшість хлопців у селі вступила до Східносуррейського полку, окрім...

— Окрім Денні Гардмена. Так, я це все знаю,— вона осяйно, удавано всміхалася, чекаючи, коли Брайоні розповідатиме далі.

— Біля пошти побудували дот і зняли всю стару огорожу. Е-е... Тітка Герміона живе в Ніцці, й... а, так, Бетті розбила вазу дядечка Клема.

Лише зараз із Сесилії злетіла її холодність. Вона рвучко розплела руки та притисла долоні до щік.

— Розбила?

— Впустила на східцях.

— Тобто вона справді розбилася, на друзки?

— Так.

Сесилія замислилася. Нарешті сказала:

— Це жахливо.

— Так,— мовила Брайоні.— Бідненький дядечко Клем.

Принаймні сестра більше не глузувала. А допит тривав.

— А уламки зберегли?

— Не знаю. Емілі писала, що батько накричав на Бетті.

Цієї миті двері різко розчахнулися, і просто перед Брайоні виникла хазяйка — так близько, що дівчина відчула м'ятний запах з рота жінки. Та вказала на вхідні двері:

— Тут вам не вокзал. Або ви заходите, юна леді, або забирайтеся геть.

Сесилія підвелася без особливого поспіху та щільніше зав'язала шовковий шнур халата. Вона півсонно сказала:

— Це моя сестра Брайоні, місіс Джарвіс. Постарайтеся пам'ятати про свої манери, коли розмовляєте з нею.

— У своєму власному домі я розмовлятиму так, як схочу,— відрізала місіс Джарвіс. Вона розвернулася до Брайоні: — Або лишайтеся, або йдіть геть і зачиніть по собі двері.

Брайоні глипнула на сестру, здогадуючись, що та навряд чи її зараз відпустить. Місіс Джарвіс виявилася мимовільною спільницею.

Сесилія заговорила так, ніби вони самі.

— Не зважай на хазяйку. Я з'їжджаю наприкінці тижня. Зачини двері й заходь.

Дивлячись на місіс Джарвіс, Брайоні попрямувала за сестрою на сходи.

— А щодо вас, леді Погань...— крикнула вгору хазяйка.

Але Сесилія різко озирнулася й урвала її:

— Годі, місіс Джарвіс. На сьогодні цілком досить.

Брайоні впізнала цей тон. Достеменно як у послідовниць Флоренс Найтінґейл, уживаний для тяжкохворих або для плаксивих практиканток. Треба роки, щоб удосконалити інтонацію. Сесилію, звісно, підвищили на посаді — старша медсестра.

На сходовому майданчику другого поверху Сесилія, відчиняючи двері, кинула на Брайоні погляд, холодністю якого дала їй зрозуміти, що нічого не змінилося, серце не пом'якшало. З ванної кімнати крізь напівпрочинені двері линув запах вогкого повітря і чулися лункі звуки крапель. Отже, Сесилія готувалася прийняти ванну. Вона завела Брайоні до квартири. Деякі з найбільш охайних медсестер у відділенні мали у себе в кімнатах справжнісінький розгардіяш, і її не здивувало б, якби вона побачила нову версію старого хаосу Сесилії. Але враження виникло таке: життя тут просте, бідне і самотнє. Напевно, колись кімната середнього розміру була розділена навпіл, щоб зробити вузеньку кухню, а поряд була спальня. Стіни були обклеєні шпалерами з блідими вертикальними смугами, мовби на хлоп'ячій піжамі, що посилювало відчуття тюремного ув'язнення. Лінолеум був неправильно обрізаний, відкриваючи сірі мостини. Біля вікна був умивальник з одним краном і газова плита з однією конфоркою. Біля стіни, залишаючи мало місця, щоб протиснутися, стояв стіл, накритий жовтою скатертиною з фарбованого прядива. На столі, у слоїчку з-під джему, стояла китиця синіх квітів — здається, дзвіночків, а — ще повна попільничка та стос книжок. Унизу виднілися «Анатомія» Ґрея і зібрання Шекспірових творів, а над ними — тонші книжки, з тисненими іменами, на яких стерлися срібло і золото — Брайоні побачила, що там написано «Гаусмен» і «Кребб». За книжками стояли дві пляшки стауту [65] Міцне чорне пиво. . В кутку, протилежному від вікна, двері вели до спальні, й висіла карта Північної Європи.