Аскольд Мельничук - Що сказано

— Хороший винахід — кіно. До речі, ти живеш біля дому винахідника.

— Знаю. Я була в Голлівуді.

— Ні, люба. Я кажу про Томаса Алву Едісона. Про Едісон, штат Нью-Джерсі.

Підв’язуючи помідоровий кущ, вона думала: принаймні, вони мандрують через цю чужину всі разом: Аркадій, Бо, Стефан, Наталка.

Ластівка глянула на редис, баклажани, горох. Пополола бур’яни. Можливо, шлюб — помилка. Чоловіки і жінки не створені жити разом. Надто різні у них ритми. Якби ж то вона почувала до нього щось одне — або любила, або ненавиділа.

Вони стільки всього пережили разом. Іноді були близькі, мов згорнута пара шкарпеток. Іншим разом — холодні й байдужі, як старі пальта у шафі. Вона просто не могла терпіти його поруч. Будь-який продавець у супермаркеті розумів її краще.

Чого вона має розказувати щось Аркадієві? У нього нема нітрохи ніжності. Він хоче одного — сексу. Доки вони кохалися, все було гаразд. Але були періоди, коли вона відчувала питому незалежність свого тіла, відчувала потребу берегти свої губи, і груди, і секс при собі, він казився.

Вона ненавиділа чоловіка за те, що тримав її в пастці, й успадкувала материну схильність ображатися.

Коли ж вона вирішувала, що готова його кинути, пригадувалися їхні найперші дні. Який він був милий, даруючи їй свою лампочку. І яким сильним здавався у таборі. Був улюбленцем коменданта. Вмів домовлятися з махлярами чорного ринку. Дбав про її матір. Наталка казала: Бог посилає тобі ангелів-охоронців. Чи був він одним із тих ангелів? Ще на пароплаві, холодної ночі, він купив їй кашемірове пальто, а потім попросив румунського італійця зазнимкувати їх своїм дешевим «Кодаком». Через півроку фотографії знайшли їх у помешканні Павличків. А в ті дні у Нью-Йорку — зовсім недавно, — коли вона плакала перед роботою. Коли боялася більше, ніж під час війни. Чим спокійніше їй жилося, тим тривожнішою вона ставала. Може, то була запізніла реакція. Вона колись читала щось про безпричинну тривогу. Чи буде коли-небудь життя таким, яким вона його собі уявляє?

Вона витерла руки об старий фартух і схопилася.

Над головою кружляв яструб. Над цією прирученою землею.

Але вона не приручена. Дикість тут криється під поверхнею речей.

— Я хочу померти, — якось сказала вона матері.

— Це гріх.

— Хай Бог мені простить, але це правда!

А яким ніжним був Аркадій із Бо відразу після народження! Наталці він нагадував Зенона після першого розстрілу.

Одного ранку вона стояла надворі, вдихаючи лимонний запах чистої білизни, а Бо грався у пісочниці.

Напередодні місцеві газети писали про хлопчика, який спокійно грався собі надворі у Фрі-Фоллі, коли якийсь перехожий встромив ножа йому в серце. Вона прочитала цей допис Наталці, коли Аркадій пішов на роботу. За кілька років Бо піде до школи, і як тоді вона буде захищати його? Лише острівець дому безпечний. Але навіть туди пролазить цей світ під прикриттям вечірніх газет. Коли її двоюрідний брат, Едвард Заремба, який жив на першому поверсі, приніс додому величезний уживаний «Зеніт», вона зблизька побачила місця, про які доти навіть не чула: Корея, Тибет, Родезія. Скрізь палахкотіли пожежі: Кастро на Кубі, росіяни — скрізь. Пожежі, які, вона думала, згасли разом з війною, спалахували деінде по цілому світі. І їхній притулок — незахищений.

Вона вірила, що Бог тією війною дав європейцям урок, але вони нічого не навчилися.

Бо було всього п’ять років, та він іноді думав про Бога. По неділях Бог бував у церкві. Бо залюбки стежив за чоловіком у біло-золотих шатах, що говорив незрозумілими йому словами. Найдужче йому подобалася церква увечері, коли холодніло і пахло листям та димом, але далеко приємнішим, ніж та гидота з люльки дядька Стефана. Вітражі темні, і священик розмовляє з людьми, як із приятелями. Свічки ряхтіли у вінчиках. Бо запитував матір про Бога, і вона відповідала, що Бог стежить за ним цілий час, і що Бо повинен молитися щовечора і щоранку.

— Ти з ким говориш? — спитала вона Бо, що сидів навприсядки в піску.

— Солдатики сваряться. Як ви з татом.

Раптом Ластівка відчула, що на них хтось дивиться. Чи не батько? Вона огледілась. Нічого, тільки дерен змагається з вітром.

Тоді звернула погляд на сусідський будинок і побачила у вікні кухні пані Кайзер. Чого їй треба? Бджоли, що літають між кульбабами, і та жінка, що пильно дивиться з вікна… Ластівці стало лячно. «Ходімо, синку». І обоє побігли в дім.

Бо одяг костюм коника-стрибунця, в якому ходив на український дитячий бал. Ластівка поставила на Blaupunkt платівку Шопена і казала малому стати їй зверху на стопи. Вони затанцювали.