Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

3. Мені хочеться кидати всіх, але так, щоб мене ніхто не кидав.

4. Ніхто не злий самохіть, та дехто трохи схиляється до цього.

5. Декому здається, ніби моя нахабна посмішка насправді вразлива.

6. Так чи так, невроз — неоціненний здобуток для мого фаху. Так сказала мені Шахрі Амірханова, шеф-редакторка російського «Гарперс-базару».

Жінки — це моє покликання. Я прагну завоювати їх, як ото країну чи континент. Мрію стати Христофором Колумбом топ-моделей, Васко да Гамою секс-бомб.

Вибач мені, shikarna («розкішна» російською), але це дужче від мене: я хочу стати доктором Лівінгстоном твоїх вуст, Нілом Армстронгом твоєї шийки. Присмоктуючись до твоїх пипок, я вигукну: «Its a small step for a man, but a great step for mankind». [6] Це маленький крок для людини і великий крок для всього людства (англ.). А потім, завоювавши тебе, зроблю, як ото перша людина на Місяці: поставлю своє знамено і повернуся на Землю.

Я складаю класифікацію дівчат, гіт-парад тіл, перелік облич. (Найдужче збуджує в жінці обличчя, не вірте чоловікам, які запевняють, що для них важливіші цицьки чи дупця, просто їхні жінки такі заполохи, що вони мусять перейматися іншими частинами тіла). Я складав у прозорі теки сторінки, видерті з часописів «Макс», «FHM», «Ель» і «Пьорпл». У моїй кімнаті стоїть шафа з повнісінькою шухлядою видертих світлин. Якось, либонь, остання крапля наповнила по вінця чашу мого страждання, і я вже не зміг оговтатися. Мій мозок стер у пам’яті ці муки, та вони орудують мною і далі. Якщо скидаєтеся на мене, то мені шкода вас: це означає, що ви — сучасна людина.

Сергій, мій приятель-олігарх, часто каже мені: «Zatknis! (Стули пельку!) Годі лементувати, Октаве, що ти опинився у сраці,— з тебе вийшов би справжнісінький проктолог!» Я запізнався з цим кумедним мільярдером під час моїх нічних походеньок і прозвав його Ідіотом на честь Достоєвського. Живе він в оточенні гарнюніх wannabitches , [7] Ідеться про дівчат, які поводяться як стерви, наслідуючи відомих зірок. що нагадують йому про його успіх. У нього був гучний роман з російською Періс Гілтон (на ймення Ксенія). Великій нафтовій компанії, якою орудує Сергій, належать, зокрема, два заводи з виробництва унікальних компонентів, рідкісних есенцій і тонких складників, що усувають зморшки у кутиках очей. Він ревно оберігає секрет молодильних олій, як ото «Кока-кола» свою формулу. Треба буде якось запитати у нього, з чого роблять його креми, джерело вічної молодості. Завдяки своїм мазям (а також стосункам з Кремлем) він став одним з найбільших олігархів сьогодення. На його підмосковній віллі дуже зручно засинати, вклавшись на живих матрацах. Але навіть Ідіот не завадить мені, адже я мушу повсякчас критикувати моє життя. І я чимало можу розповісти про мисливців за топ-моделями, панотче.

Найстрашніша проблема моделінгу — не педофілія й не анорексія, а расизм. Треба називати речі своїми іменами, адже ми прагнемо білявості, як ото робили фашисти. Нацисти воліли білявочок, їм страшенно припала б до вподоби словачка Адріяна Каремб’є-Склепарикова, чешка Кароліна Куркова, Ева Герцигова, Вероніка Варекова і Петра Немцова (недарма Гітлер спершу окупував Чехословаччину, в нього були свої уподобання!). Модельні вербувальники обожнюють арійську расу, її високі вилиці, світлі очі, здорові зуби і м’язисту білину. Ви ж знаєте, як полюбляв товариш Сталін балерин і гарнюніх амазонок. Він був такий самий антисеміт, як і Гітлер. Дівчата, що не улягали естетичним уподобанням диктаторів, ішли під ніж. Час здійснив природній добір у нашому найкращому зі світів; бабусі й бридулі мруть не так швидко, як за диктатури, але вони все одно опинилися на узбіччі. Краса — це спорт, де можна хутко опинитися поза грою. Хіба це не фашизм — вибори Міс року? Яка різниця поміж цими естетськими змаганнями і циганськими погромами, що їх учиняють скінгеди в московському метро? Оголошуючи рішення журі дівчатам у купальниках, які ридають від горя чи від щастя, я почуваюся охоронцем, що сортує відвідувачів біля входу до клубу «Дягілєв»: це неподобство називається фейс-контроль (так назвали навіть часопис, присвячений нічній Москві). Мета тієї перевірки облич полягає в тому, щоб покарати за відмінність. Історія повторюється, демократія нічого тут не врадить. Ліпше бути нареченою великого цабе і ходити на шпильках, ніж прийти зі смаглявим «chyorny», тобто вірменином з бичачою шиякою або грузином, якщо ви хочете, щоб Паша (найбільш відомий викидайло у Москві) впустив вас до свого закладу. І тут слово «модель» чесніше, ніж «манекенниця»: воно ліпше виражає ідею найвищої раси і диктат правильної зовнішності. Точнісінько те саме відбувається у Франції — наші опівнічні фізіономісти не пускають арабів, якщо вони тільки не актори стенд-апу. Я розумію фундаменталістів: ув ісламському гіджабі менше фашизму, ніж у журі «Fashion Contest» чи у фейс-контролі нічного клубу. Хустка бодай приховує обличчя і дає надію бридулькам. Звісно, фундаменталісти — це вгодовані мачо, які забороняють жінкам водити авто, працювати і зраджувати чоловіка, а як не по-їхньому, то відразу забивають ту сердешну жінку камінням або хлюпають їй в лице соляною кислотою. Та одна заслуга в них таки є: вони — єдині естети-антирасисти. Гіджаб бореться зі звабою краси, з тоталітаризмом гарнюніх личок. Вбравши чадру, жінка здобуває нагоду сподобатися, не улягаючи канонам краси з останнього числа «Нюмеро». То де ж більше фашизму — в бурках чи в моєму букері?