Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

– І що ж ця Лорен, зробившись кінозіркою, уже й до туалету не ходить? Чи, може, пукає ароматом троянд? – запитала зухвало цьоця.

Наморщивши ніс, Ледьжива почала пригадувати, що в таких випадках рекомендував Карнегі. «На світі існує лише один спосіб отримати перемогу в суперечці – це ухилитися від неї», – радив цей американський вчений. Потрібно було негайно передати цьоцю в інші руки. І Ледьжива підморгнула до Кацапулі.

Перехрестившись нишком для відваги, Кацапуля присіла біля цьоці і повела з нею поважну річ.

– Нормальні люди уже давно перейшли на побутову електротехніку: наприклад, пральку, сокодавку та кавомелку на струмі, – виголошувала цивілізаторським тоном туалетниця, наче здогадуючись, що тітонька вдома коржі розкачує звичайною пляшкою з-під львівського оцту (качалка розкололась давно). – Лише я пасу задніх, ніяк не можу визначитись, яку пральну машину придбати? Дорогі ви наші цьоцю, ви – мудра жінка, як ви скажете, так і буде: що мені купити – «Індезіт» чи «Елджі»?

– Це ваші проблеми, – всміхнулася Бурозубка. – Ну, що я вам пораджу, коли сама перу вручну, так що іноді не маю часу перекусити…

– То покличте швидку службу з ресторану «Сивка-Бурка», – зраділа Кацапуля, що у неї появився привід засвідчити своє піклування тітонькою. – Такі гарні хлопці, ввічливі, супчик і котлети принесуть аж до вашого порога, коли їм звелите…

– Але ж не за «спасибі» принесуть, – пробурчала Бурозубка.

– Проте майже задарма, – запевнила Бурозубку ця бізнес-вумен. – Двадцять п’ять гривень на день…

– Га-га-га, мені таких грошей не заробити…

Кацапуля гучно випустила з легень повітря, наче зливала воду у своєму біотуалеті.

– Дорогі ви наші цьоцю, – люб’язно процідила вона крізь зуби, – тема нашої розмови не про те, де і як заробити, а про те, як у нас про зручність клієнтів дбають…

– Про свою кишеню дбають, – позіхнула тітонька.

«Незговірлива зараза», – подумала Кацапуля і, озлоблена тітчиною нецеремонністю, відступила.

З балкона, після перекуру до кімнати увійшли чоловіки.

– Тітка Броня! – вигукнув Сипонький, загледівши родичку, і поцілував їй руку.

Бурозубка знітилася. Бо власник магазину старого одягу, як крокодил, не умів повертати голову ліворуч чи праворуч, щоби удостоїти поглядом бідноту, не згадуючи вже про те, щоби зігнути перед тіткою коліно. Тож його галантність вона сприйняла за приховане глузування.

– Вам шампанського чи горілки? – запитав у неї Пасьоний, догідливо нахиливши пляшку над її фужером.

– Мені б водички … мінеральної, – прошепотіла Бурозубка.

– У водичці – бульбашки, – стримав руку Пасьоного Сипонький. – А мій постійний клієнт, який працює в морзі, каже, що від них буває ранній склероз, – почав він застрашувати тітоньку. – Зате в алкоголіків, стверджує цей чоловік, судини мозку залишаються еластичні, наче в немовляти!

Видко, слова директора крамниці старого одягу переконали тітку, бо вона сказала:

– Тоді налий мені шампанського…

– Це шкідливе вино, швидко зіп’єтеся! – знову не схвалив тітчиного вибору Пасьоний. – Тільки горілочки! Екологічно чистий продукт. І голова від нього не болить.

– То навіщо запитуєш, якщо і так усе робиш по-своєму? – промимрила Бурозубка, розмірковуючи, чим би закусити? Бо порція горілки, яку так щедро із чужої пляшки їй налив пан Сипонький, потребувала міцної (м’ясної) закуски. Але Кацапуля, бажаючи усім заманіфестувати, як вона дбає про цьоцю своєї подруги, кивнула на салатницю з маринованою кукурудзою.

– Дякую, я не голодна, – покривила душею тітонька. Вона боялася, що в тарілці зовсім не залишиться місця для риби чи ковбаси. Бо якщо покласти їх поруч із продуктом угорської фірми «Хунгаро фрукт», то вони, змішавшись із ним, перетворяться на неестетичну купку. На жаль, Кацапуля цього не розуміла, а сказати їй про це відкритим текстом тітонька не відважувалася: виховання не дозволяло.

Побачивши, що глуха до її протестів Кацапуля таки зачерпує кукурудзу ложкою, як екскаватор своїм ковшем пісок, Бурозубка спробувала її зупинити:

– Голубонько, я не люблю кукурудзи…

– То ви себе, дорогі наші цьоцю, просто обкрадаєте, – скорчила трагічну міну Кацапуля, впевнена, що Бурозубка соромиться їсти в чужому для неї товаристві. – Адже в кукурудзі – всякі вітаміни, і хто їх вживає…

– У того ніколи не випаде зубний протез… – гірко пожартувала тітонька.

– Але ж, тітонько, цей салат готувала я! Ви не хочете мого салату?