Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Як гарно думається під стукіт коліс! В останньому листі після всіх порожніх слів про її розхристані нерви, її хворе серце, про її дорогоцінне здоров’ячко дописав про свого другого сина – розстався з Євгенією Базилевською, таких, як Микола, і законний шлюб не утримає! – «Прийми цю дитину». Цікаво синів поділили, переполовинили: старшого колишня дружина забрала, а меншого – він.

І почав складатися в голові Марії монолог, звертання до нього, якого ніколи йому не вимовить, але зараз слова з’являлися невимушено, текли, як струмок:

– Ти же знаєш, любий, моє серце наповнене лише тобою, роки линуть, мені вже п’ятдесят, а без тебе я не можу, не вмію, не хочу жити. Але – добре, я знайду в серці місце і для твого сина, безневинного хлопчика, заручника твоєї зради, однієї з багатьох.

Миколо, ти знаєш давно, ти певен, що я вмію прощати… Я пробачила і цей твій законний шлюб, і це було найбільше й найболючіше приниження, якого я від тебе зазнала! Чверть віку я була поруч із тобою! О! Як змінювався мій статус: улюблениця родини – учениця пансіону – щаслива наречена – дружина з розтоптаними мріями – кохана жінка, яку люблять понад усе – коханка, яку зраджують і принижують. Коханий, скільки разів я тікала від тебе у сльозах, у відчаї, щоб згодом повернутися назад, бо заміни тобі в моєму світі не існує. Ти, такий розумний, добрий, мудрий, невже ти за час нашого спільного життя так і не зрозумів, що існують такі однолюби, як я, які душу покладуть за кохану людину, усе пробачать, хоча й серце порветься на шматки, усвідомлять усі недоліки коханого, а не будуть у змозі розлюбити. І ніхто не має права вирішувати, чи це від сили почуттів, чи від слабкості духу.

Навіть батькам я завдала болю, мене прокляли, вигнали з рідного дому, три роки я перебувала в горі та каятті, і все заради тебе.

А тепер ти хочеш, щоб я стала матір’ю твоїй нещасній дитині, нещасній, тому що ти зруйнував родину, переступив через жінку – мене зараз не цікавить, кохав ти її чи ні, мої колишні ревнощі давно вгамувалися – що для тебе цей хлопчик, і ким він стане для мене?

Може, він уже не вміє усміхатися по-дитячому щиро, а тільки копилить губи та сумно дивиться, як людина, що зазнала перших ударів долі?

Добре, я знайду сили та прийму цю дитину, але ти знову забув про мене, про мої почуття. З-за спини хлопчика буде виглядати тінь його рідної матері, разом з якою ви розтоптали моє серце. Вона знала про наші стосунки, як ти завжди казав, «ми не чужі один одному люди», але це не зупинило її – тобі я не дорікаю, ти такий, який є: ти герой, ти коханець, ти лев – вона вийшла за тебе заміж. Яка жінка тобі відмовить, тим паче акторка з мріями про ролі, успіх на сцені, славу? Господи, я знов тобі дорікаю…

Миколо, мені не було так лячно стояти перед лютими чорносотенцями, як зараз знову побачити тебе, як у першу нашу зустріч, коли я чула твій голос і боялася підняти на тебе очі, боялася втратити зір, бо на сонце не можна дивитися безкарно… Хто ти, чоловіче, що вже чверть віку випробовуєш моє кохання? Кажеш, гарно, правдиво граю свої ролі, наче живу на кону, а яку ціну заплатила за цю правду, тебе хоч іноді цікавило?

Пам’ятаєш, після першої твоєї зради я за одну ніч посивіла? Ледь не вкоротила собі віку… А ти по всьому писав і запевняв, що я для тебе все: і радість, і щастя, і доля, що ти мій повіки, що ти нікого в світі так не любив, як мене. І давав пораду: не слухати, що поганого доносять мені наші доброзичливці.

Ти відірвав маленького хлопця від матері. Чому ця жінка погодилася розстатися з сином? Бо вона, як і я колись, розчарувалася в щирості твоїх почуттів? Це я тепер навчилась дивитися на твою легковажну поведінку крізь пальці: зрадив мене, зрадиш кожну, що зустрінеться на твоєму шляху. Але ж були, були в моєму житті ті сім безхмарних шалених років безумовного кохання, сім років – на більше тебе не вистачило, бо ти сам визнавав, що такий-сякий. Тепер я певна, навіть якби ми і повінчані були, нічого б не змінилося, бо ти себе, своєї природи не переробиш, якщо грубість не зміг приборкати, то що про все інше говорити! Була б я такою, як ти, то і сварок не було б, ні лайок, ні непорозумінь між нами. Але я заплатила дуже високу ціну, щоби бути поруч із тобою, грати на сцені, я була для тебе і твоєї трупи тою цілющою джерельною водою, яку забруднили інтриги, плітки, брехні, некультурність, твоя лайка, мандрівне життя, чвари, безлад, невпорядкованість – ось що мене вбивало, ось від чого мене хотіли врятувати батько з колишнім чоловіком, але я…