Владимир Лис - Стара холера

Максим подав умовний сигнал, ворота відчинилися, він заїхав усередину. Вийшов, передав машину «автослузі», попрямував до басейну, збираючись прийняти душ. І тут за заведеним ритуалом до нього вибігли двоє його улюблених собак, яких за спеціальним сигналом випустив з вольєрів охоронець, – алабай Султан і коллі Черрі. Максим вітально посмикав обох за вуха (що вони дуже любили) і пішов далі в супроводі своїх улюбленців. Окрім боротьби з конкурентами і перемог над ними, жінок, боксу, гри у старовинний віст, гри у гольф і гонок на малих яхтах, якісного віскі та дайвінгу, Максим Качула також любив собак. Тут, у цьому маєтку, було рівно десятеро псів. Двоє піттбультер’єрів і двоє сеттерів належали вітчиму. Сеттери тому, що старший Качула був схибнутий на полюванні, й ці мисливські собаки аристократичної, як він вважав, породи наче наближали його до чогось, до чого він насправді не належав. Щодо піттбулів, то, на погляд Максима, ці дурні, хоч і сильні, грізні й небезпечні пси були абсолютно їм не потрібні. Але як признався якось, прийнявши зайву чарку віскі, Дмитро Пилипович, у ньому здавна жила підозра, що колись хтось все одно спробує обійти охорону, перехитрити сигналізацію і проникнути на територію маєтку. І тоді зловмисника чи зловмисників мали знешкодити піттбультер’єри Ватсон і Джек. Це, звісно, була абсолютна бздура, бо той, хто посмів би забратися у маєток, беззбройним не з’явився б, і на Ватсона і Джека вистачило б двох куль доброго снайпера чи навіть просто вмілого учасника АТО. Але Качулу-старшого було не перебороти, і піттбулі, єдині із їхніх собак, мали привілей – вночі бродити маєтком. Тварюки змушували тремтіти й проводити ніч на деревах білочок, які жили в тій частині лісу, що безпосередньо входила до маєтку.

Троє песиків тут належали матері Регіні, саме песиків, бо то були шпіц, мопс і чихуахуа. Максим не міг збагнути, яка втіха у цих істотах, ще більш безмозких, ніж піттбулі. Ті принаймні мали силу. А яка втіха ходити з песиками, дурними і лінивими, тримаючи їх на руках, туди-сюди по доріжках? Щоправда, іноді котрогось із них Регіна Вікторівна брала в поїздки до двох подруг своєї бурхливої молодості, з якими досі підтримувала зв’язок і навіть час від часу робила їм подачки.

Подарунком дружині від чоловіка був коллі. Та пес їй не сподобався, мама Регіна казала, що на ньому надто багато шерсті й він надто смердить псиною. Черрі, либонь, відчув ставлення господині, тому потягся всією псячою мордочкою й гострим, як виявилося, розумом до Максима. Це врятувало його від долі бути комусь проданим чи просто застреленим. Що ж до алабая, то Максимові відразу сподобався й подобався все дужче цей могутній, потужний собацюра, страшенно відданий, схильний до скупої, але ласки до свого господаря. Максим знав, що десь там на Сході Султан не вважався просто бойовим псом, а пас би отару, і саме ця обставина й призначення алабая йому подобалися найбільше.

Третім його псом був Горд – стара кавказька вівчарка. Він доживав свого віку і вже майже нічого не бачив. Горда колись подарував йому покійний дідусь по мамі, коли він тільки підростав, й Максим досі пам’ятав дідусеві слова: «Запам’ятай, Максе, цей пес унікальний. Він може бути відданим тільки своєму хазяїну, до того ж одному-єдиному на все життя. Якщо господар з якоїсь причини зникає з його життя, він ніколи не визнає іншого. Його можна застрелити, але не заново приручити. Така вже особливість цих псів. Я бажаю, щоб ти побачив, як він постаріє і здохне таким відданим. А ще бажаю, щоб у тебе в житті були такі ж “вівчарки Горди” людської породи. Це трапляється рідко, але добре було б, щоб у тебе були такі люди-слуги».

Коли Максим пригадував ці слова, які назавше в’їлися в пам’ять, йому не раз здавалося, що дід Віктор чогось не доказав. Чи не зміг, чи навмисне… Хотів, щоб онук, на якого він, колишній високий партпрацівник і господар життя, покладав великі надії і в якого вклав великі кошти, сам додумався чи додумав за нього щось невимовлене…

Поки що Максим додумати не міг, але кілька разів уже перевіряв на відданість своїх охоронців і слуг. І тих, хто з ним працював у фірмах і на підприємствах. І хто був засланий, як таємний агент, у фірми конкурентів. Йому були віддані чимало людей, доводили цю відданість, але чи були вони тими «кавказькими вівчарками людської породи», про яких казав дід?

Султан побіг трохи вперед, а Черрі лишився поряд. Максим раптом подумав, що коллі має неодмінно сподобатися Лізі. Що Черрі призначався не матері Регіні, а саме Лізі.