Владимир Лис - Стара холера

«Я перехитрю тебе, Максиме Качуло», – подумала Ліза.

Так, вона розпочне свою гру, на якийсь час прикинеться, що пристає на його умови, а там спробує вирватися із золотої клітки. Тим більше, якщо на руках у неї буде шлюбний контракт.

І тут щось неприємно зашкребло у неї всередині. Отже, вона таки готова зрадити Степанка, зрадити своє кохання, хай тимчасово, але зрадити. Для Максима Качули питання зради Лізою Степана не існує. Для нього Степан взагалі не конкурент, так собі, дрібна комашка, на яку й зважати не варто. Хіба що можна роздушити й не помітити. А для неї?

Усі, хто мав з нею справу, казали, що в неї потрясна інтуїція. Потрясна інтуїція підказувала Лізі, особливо після того, що вона почула: вирватися із золотої клітки буде нелегко, а то й неможливо. Отже, треба або скласти лапки й крильця, або боротися негайно.

Ліза подивилася крізь двері, і погляд впав на тумбочку в коридорчику. Там лежав пакет, залишений Максимом. Дівчина набрала його номер.

– Так, Лізонько, – озвався він майже відразу. – Сподіваюся, я тебе не образив?

– Ти забув у мене свій пакет, свою коробку, – сказала Ліза, зігнорувавши його запитання.

– Не забув, а залишив, – сказав Максим. – Все, що всередині, – твоє.

– А якщо я не хочу приймати твого дарунка?

– Спочатку хоча б відкрий. Подивися, що там. Все, Лізонько, до зустрічі. Не хвилюйся, і все буде добре. До речі, вже завтра можеш звільнитися з роботи. Я скажу тій бабі, щоб тебе гарно розрахувала.

– Ти хочеш насильно зробити мене щасливою?

– Просто щасливою, Лізо. На добраніч, люба. Я тебе цілую. Раптом щось шпигонуло Лізу. Укололо. Наче згадалося… Як вона раніше не подумала про це, дурна?..

– Зачекай, – майже вигукнула Ліза. – Я повинна тобі сказати… Я вагітна, Максиме.

Коротенька пауза і спокійно-іронічний голос:

– Хочеш сказати, від твого Степана?

– Так. – Ліза ледь не сказала: «А від кого ж іще?»

– І скільки? – голос Максима почувся виразно і водночас наче з іншої планети. Спокійний. Швидше, спокійно-відсторонений.

– Що «скільки»?

– Як давно ти вагітна?

– Я не знаю. Але вагітна. Я це відчуваю. Жінки це відчувають. – Отже, ти не знаєш. Тобто лише підозрюєш. Або й просто хочеш мене обдурити. Не треба, Лізо.

– А якщо це справді так?

– То й що? В суботу ми це з’ясуємо.

– Ми?

– Ну, ти сама. Ти можеш це зробити і до суботи. Без зайвих хвилювань, Лізо.

– А якщо я справді вагітна? Ти мене відпустиш?

– Лізо, не сміши. Повір мені, я добре розбираюся в людях. Якби ти була вагітна давно, то сказала б мені про це. Тому й запевняю – не хвилюйся. Повір, у нас ще будуть наші діти – гарні й розумні. Спочатку син, а потім донька. Чи навпаки.

– А якщо я втечу від тебе?

– Дякую, що попередила. Але куди, Лізо? У нашій країні щодня зникають десятки, а то й більше людей. Дев’яносто відсотків зниклих не знаходять або знаходять мертвими.

– Ти хочеш сказати…

– Я нічого не хочу сказати, окрім того, що я сказав, Лізо. Я не дам тобі зникнути. Колись ми вдвох будемо згадувати з усмішками ці наші пригоди. Все, Лізонько, бувай, і пам’ятай, що я тебе люблю. Дуже. До речі, я відчуваю, за тобою сумує Черрі. Я зараз скажу йому, що вже сьогодні бачив тебе.

Ліза відімкнулася. Зрозуміла: він перекрив і перекриє за будь-якої спроби втекти всі можливі шляхи. Та й де сховатися? У Києві можна вирахувати всіх її друзів. Крім того, заручником лишається Степанко. Вона могла б винайняти десь квартиру, Київ усе ж велике місто, в якому можна загубитися, переждати. Зачаїтися. Поміняти номер телефону. Але думка про те, що з коханим, не даватиме їй спокою. Справді, щодня передають про зниклих людей. Чоловіків. Треба втікати, зникати, розчинятися удвох. Але куди? Може, в село, до Степанових батьків? Там би знайшлася робота для обох, як не в селі, то десь у райцентрі. Та Максим Качула знав, де працює (працював) Степан, отже, вирахувати, звідки він родом, не так і складно. Виїхати за кордон? Проте ні в неї, ні в Степанка немає закордонного паспорта, а виробляти, навіть терміново, вже нема часу. Звернутися до поліції? Але що вона скаже? Про підозри щодо намірів сина одного з найбагатших і найвпливовіших людей України? Не сміши, Лізо. До того ж у нього, напевне, і в поліції все схоплено і охоплено.

Лишалося одне – приймати умови Максима Качули. Покірно чекати суботи. Проте після двох сьогоднішніх розмов – у квартирі й телефонної – Ліза не могла бути з ним. Не могла. Світ і характер Максима поставали зовсім іншими. І те, що могло бути далі з нею, мало інакший вигляд. Треба боротися, але як? Втікати, але куди? Думай, Лізо, чи в тебе думалка зламалася?..