Богдан Жолдак - Нестяма

Бо він парень хазяйновитий по хазяйству, може кран там починить, якщо, звичайно, поламається, і по проводки сображає, якщо, звичайно, там щось таке перегорить, і як ветеринар понімає за комнатними животними і уборку способин здєлать.

Сусідка ж Воловець отак мєдлєнно поправила на сво-йом носіку окуляри й каже: «пішла на хер», хоча в ліфті ну куди ти підеш?

Оповідання було чотириноге, сиділо двома тулубами зобабіч лавки, типової для автовокзалу, з одного боку дригало ногами:

— Він же приїхав із Рави Руської і його тут нихто не знав. Приїхав і характер в нього такий впертий, що м’яса не їсть, а лише вінігітаранство. І нема нікого, щоб мене предупредить, бо на вид він такий важний, раніше вчительом був, що я за нього вийшла заміж. А потім бачу: що таке? П’є. І я йому кажу:

— Давай якось починать прекращать.

А він мені:

— Що я ж не п’яниця, я такий, що можу в будь-яку мить припинити.

— Ну й прекращай чи припиняй, як тобі удобніше, — кажу.

— Навіщо, — каже він, — як мені подобається, а як не буде, тоді й покину.

— Ти ж вінігітаріанець, чого ж ти собі водку позволя-єш, га? — кажу.

— Горілка — це ж не м’ясне, — отако відповідає.

Дійсно, думаю, ніде не сказано, що горілка, це скоромне, бо коли Євангелія писалася, тоді ж горілки ще не було в ті хароші святі часи. Хитрий такий виявився, усе робив для того, «щоб не чустувати себе приймаком», — каже. Шо вже я почала чустувать себе приймачкою, оце.

Бува, стане отак на поріг, руки отак розведе, гірко так усміхнеться і скаже:

— Тирло.

— Що? — питаю я з хати, бо по-їхньому не понімаю.

— Тирлище! — і цілий день ні пари з вуст, хіба що піднесе до них стакан.

Но вже ж не поніма, що водка може нравицьця безконечно і кінця їй міри ж ніхто ще не взнав, щоб убідицьця в цьом. Що вже почав опускацьця і в лічной жизні. Наприклад, лягаємо, я пригорнуся, а він:

— Дай склянку.

Що я не зразу розумію при чому тут вобще скло, а то в них, на Западній, так стакан називається.

— Навіщо? — питаю.

— Дать поштовх серцю.

Доки до мене дойшло, що це я повинна разом із поцілунками нюхать перегар, і повинна думать в цю мить лиш про одне: щоби поруч у тумбочці не забуть поставить шкалик.

До такої міри, що я вже починаю помічать, як у нього пропадає інтерес і тоді, коли він получає толчок серця, то починає продовжувать толкать серце, а не мене. Це мене почина сильно безпокоїть по причині того, що він вимагає толчка під час того посередині.

— Ти б якось через соломинку приспособився, чи шо лі.

— Навіщо? Ти при своєму глузді, жінко?

— А ти подивися на Запад, у їх там усі водки крізь соломинку п’ються.

— Навіщо?

— Щоб не розхлюпати, милий, Запад од нас, дікарєй, тим і одлічається.

Ну ні, йому під час цього діла треба обов’язково зубами об гранчак цокать, а я должна це все терпіть, що в результаті він розпився вже до такої міри, що вже ніяка водка йому не помага.

— Водка що, — кажу, — вже не способствує?

— Так що? — огризається він. — Мені через тебе слід переходити на наркотики?

Отут я злякалася, бо мужики дураки і ще й таке впо-рять во ім’я любві, тому я давай бистренько, доки вогонь гасне, собирать гроші.

— Лягай, — кажу, — на ліченіє.

— На яке, бігме, «ліченіє?»

— На од алкоголізму.

— Я?

— Головка од буя. Оно гроші насобирала, не ляжеш, піду й накуплю на них всіх імпортной собі косметики.

Він злякався і ліг.

Друге оповідання слухало, доки не задригало ногами з лавки, і перейшло майже на шепіт:

— Вони беруть, садовлять мого сина за стіл і починають вимагати од нього твір на тему «Як я був у казковій країні». Ну? Це в них називається вступний екзамен, це така вільна тема, неначе в дитсадок вступає людина, а не в вуз. Яка ж вільна, якщо таких тем взагалі на світі не буває. Але мій не розгубився і, піднявши руку, питає: «А можна я опишу, як я був недавно в Англії?» Вони пошепталися, а потім кажуть: «Можна, лише вигадай Англії іншу назву». А самі одразу на нього зло зачаїли, бо це ж скільки літ далі Жмеринки не їздили, бо моя кровиночка їздила туди на олімпіаду, а коли виграв і всі там отак сидять з одкритими ротами, а потім ними питають: «Звідкіля в країні третього світу такі знання?» «Вроджені», — каже він їм. Ну от, написав він, як їх там фантастично годували і подає комісії. А вона йому й каже: «Ми ж просили тебе замінити назву країни Англія». А він: «Я й замінив на Велику Британію». А ті двійку йому — раз...

— Він як злякався і ліг на кодіровку. Приходить вилічи-ний, вєжлівий, такий акуратний, з дружками вже не встрі-чається, йому перед ними стидно, що він водку на дружину проміняв.