Богдан Жолдак - Нестяма

День потроху переходив у завтрашній, я дивилася на нього з балкона, аж доки відчула на собі погляд Тоні. Вона вмостилася в кріслі і втупилася в мене, наче в захід сонця; при цьому нічого такого не казала, та я відчула тривогу — неясну, — що згодом з’ясувалася.

— Кицю, щось сталося?

— Нічого, — відповіла вона, але продовжувала дивитись.

Щоб не на мене — то я ввімкнула телевізор, але Тоня погляд на нього не перевела, і нарешті сказала:

— Мамо, щоб ти знала, я — лесбіянка.

І зіщулилась уся, як бувало в дитинстві, коли розбивала чашку або вікно.

— А шо це таке? — не дуже зрозуміла я. — Ти супчику поїла?

Тоня закопилила губи:

— Ти шо, тілівізор не дивишся? Зараз усі тільки про це й говорять.

— Професія така? — намагалася вгадати.

— Газет не читаєш?

Словом, я почала виправдовуватись:

— Доню, зараз стільки слів іноземних настало, шо не вслідиш, бо тут і без того мороки хватає, щоб слова учить, що це ти видумала. Ти в технікум такий поступить хочеш?

Тоня підійшла і вимкнула тєлік.

— Який іще тєхнікум, ну... ти ж знаєш, що мужики це мужлани, вони не можуть пойняти жіночої душі...

— Коню ясно, які сволочі.

— І тіла не можуть, — зраділа вона.

— Дак це ж ясно, сплошний тільки футбол і водка. Ну кажи, не муч.

Тоня почала ходить, потім знову сіла, зчепивши пальці.

— Ну, мамочко, ці козли так розпоясалися, шо з ними ніякого толку вже нема, а лесбіянки, це такі жінки, які люблять не їх.

— Це ти про що?

Почало заповзати якесь передчуття; хотіла проганяти, але Тоня не дала:

— Вобщім я на пляжі познакомилася з одними інтересними дівчатами природи. Вони зустрічали сонце, і я теж почала. Спочатку ми просто купалися там, загоряли під ним, бо утрені промені найполєзніші, потім почали вірші читать із хорошими словами, а дальше почали ласкать, і в мене хорошо получалось.

— Кого ласкать? Пляжників? — стривожилась я.

— Нафіг нада, од них тіко біда й неприємності, тільки уніженія замість поніманія, все життя те й роблять, що із-діваюцьця.

— Це точно, — зітхнула я, згадавши свого колишнього, про якого давно не питалася навіть взнать, де він і шо, щоб не травить душу, хоча дочці це було цікаво. Тоня вже виросла, так він, гад, і припреться тепер на все готовеньке й почне качать юридично батьківські права, шоб сісти ними на голову. А де ж ти, гад, був весь цей час?

— Сплошні козли, хоч на кого глянь. У кращім разі з ду-рацькими шуточками, а потім уже переходять до інших оскорблєній, послухати тільки, що вони говорять про нас між собою, фу.

— Це точно, — зітхнула я, бо подумала, шо ми з донею нарешті почали знаходить спільну мову, бо це ж я її підняла, воспитала, хотя й трудно було самій, бо я не розуміла ніяких молодьожних настроїв, а вона розуміла й дорікала мені ними, а оце зараз нарешті заговорила по-людському.

— Словом, ми почали встрічацьця й не на пляжі, почали інтірісувацьця, бувать у різних місцях тіпа спеціальних таких клубів...

— Це. наркотики? — зойкнула я.

— Та які там наркотікі, мамо, це тіпа клуб за інтересами, куди збираюцьця такі жінки, які хочуть узнать свої проблеми, шоб їх зрозуміть.

— Фух, — вихопилося в мене, бо вже подумала, шо буває з дівчатами, які починають шляцьця по дискотеках. — Це як «кому за тридцять»?

Пригадала, як сама посіщала, правда, нічого хорошого з того не вийшло, бо там тільки такі мужики, які шукають льохких связєй, користуючись своєю самотністю.

— Мамо, яка ти одсталая вся, — підібгала губи доня-Тоня, — ше не хватало мені товктися по ваших жеківських кружках рукодєлія.

Видно було, що вона ніяк не може підібрати слів, щоб пояснити.

— Ну, скажи мамі, — хотіла погладить по голові, так вона одсмикнулась од материнської руки. А малою така брикуча не була.

— Ну, ми там сидимо, можемо нарешті дивитися в очі, — почала підводити Тоня, та я її урвала:

— За ручки братися?

— І за ручки, мамо.

— Це... онанізм?

— Ну яка ж ти, мамо, древня, о, Господи, ну скільки ж можна такою буть, ну пора ж нарешті шось починать розуміти, життя ж проходить, — мало не плакала вона.

— Взаімний?

Ніякими словами не опишеш ті слова, якими вона пояснила мені. Що я не здержалася:

— Як так лесбіянки? А хто ж потім буде дітей рожать?

— Дітей? Це удєл жлобіх.

Я по роботі ходила як не своя, всі мене питалися, та нічого не могла пояснить ні собі, ні їм, ні в фасовочном цеху, ні в розливном; як до мене самої це ніяк не доходило: коли іменно я прогавила той момент, що він потіряв для мене мою дочку? І в кружок рукодєлія водила ж.