Богдан Жолдак - Нестяма

— Захопити Україну.

— Але ж ми ще не подолали Англію, — наважився Гім-млер.

— До сраки Англію, — була відповідь.

— Майн фюрере, — намагався пояснити Геббельс, — але ж Україна належить Росії, і, щоб захопити її, треба подолати і Росію.

— Не проблема, — була відповідь.

Річ у тім, що осліп він, звісно, завдяки євреям: не секрет, що все своє свідоме дитинство виростав у їхній сім’ї, тож згодом зробив усе можливе, аби од них відрізнятися — завів довжелезні кошлаті вуса, (бо євреї окремо вусів без бороди не носять) і через газову атаку на протигаз крізь оті їхні волосини пропустив усередину чимало іприту. Після того Адольф порозумнішав, сильно вкоротив вусики і остаточно зненавидів іудеїв. На щастя, Германія тоді за Брестським так званим миром одхопила Україну (німецький шпигун Ленін розплатився нею за фінансування Жовтневого перевороту) й поранені німецькі ветерани посунули сюди лікувати недобите своє здоров’я.

Саме тут він прозрів у переносному і прямому сенсі цього слова.

— Євреї своєю повзучою окупацією поневолили фатер-лянд, до такої міри переповнивши, що корінні німці змушені були розбігатися Європою і далі — колоністи опинилися аж за Уралом, євреї ж стали місцевими до такої їхньої міри, що вже наполягали, наче німецька мова походить від ідиш, і почали вже іменувати себе над нами старшим братом: Дойчлянд юдер аллєс! Од моря до моря! Що, мовляв, і слово «Європа» походить од слова «єврей». І навіть, коли їх кілька разів виганяли з країни (як вони тоді називали: ісход із німецького полону), та мову вони не повернули, ще й поверталися щоразу в «полон» і все починалося спочатку.

Це ж бо юний Гітлер змалку був виховувався в єврейській родині й чудово володів мовою ідиш, отож багацько наслухався там їхнього шовінізму про так званий Божий народ і численні пріоритети, які з цього походять. Отож і собі таких самих захотілося; протест, що зароджувався тоді в юнака, згодом виллється у таку ж велетенську, тільки арійську, доктрину, здатну протистояти конкурентній експансії.

Аякже! Коли вступав до віденської художньої академії, то узрів: уся геть приймальна комісія складається з юде-їв, але не признався, жодним слівцем не видав себе, хоча знав — одного слова чи характерного жесту досить, щоб опинитися в цьому виші, проте наївно прагнув об’єктивності, покладаючись лише на власну малярську геніальність... Наївний.

Отож схопив облизня і часто й ображено підскакував уві сні:

— До гетто їх!

— До Гетте? — недочула Єва Браун.

— У газову камеру! Я нюхав газ — тепер нехай вони його понюхають, — бігав він кабінетом, навіжено очікуючи, доки наростуть нові нігті, щоб гризти.

Несподівано зупинився:

— З вашою археологією. Ми її всю заново перекопаємо! Отже — на Вкраїну!

Ось як наближався день 22 червня 1941 року. Зрештою, містична дата сонячного протистояння забезпечила бліцкриг, що успішно просувався до Москви, коли фюрер несподівано перевів стрілки:

— Зняти з московського напрямку танкову армаду Ґуде-ріана і перекинути її на Київ.

Генералітет онімів:

— Але ж він уже майже під Москвою.

— Кажу: до сраки Москву, не вона наша мета.

— Як це не вона? На який кий нам Київ? — тетеріли фельдмаршали.

— А на такий, що пригадайте історію. Куди наш славетний прародитель Германаріх скеровував свої орди? На Москву? Хуйскву! Винятково на Київ він скеровував. Уже тоді прагнув викопати там артефакти і закопати їх тут, щоб наша археологія згодом не червоніла.

Він умовк, бо проговорився. Ніхто не мав знати його істинних планів і намірів.

І Москва встояла.

Гітлер поспішав до своєї головної мети, бо дуже боявся, що світова наука випередить його війська. А захопивши Україну, колиску аріїв, легко зможе настановити там Германію яко старшу. Українця ж перейменувати на ун-терменша, тобто молодшого брата, зробити з нього те, що свого часу не вдалося Германаріху.

Другим напрямком його атаки був генетичний — стати сурогатним татом нації, наплодити якомога більше власних нащадків, аби ними залюднити аншлюсовані вкраїнські терени, що остаточно переінакшить географію світових пріоритетів. Оволодівши ними, володітимеш першоджерелами походження й інших народів теж — а цього ой як не вистачає Дойчлянду.

— А тоді й побачимо, хто тут Божий народ!

Любив підхохмити: «Який же євреї Божий народ — де, хто і коли бачив обрізаного арійця?»

Своє ж обрізання він ховав за толерантність Єви Браун, дурна би вона була вибовкнуть, що спить не з арійцем...